Директор Трикутнику

Є багато прикладів того, як наркобарони використовували свій стан: хтось купував земельні ділянки, хтось дорогі автомобілі та коштовності. Кхун Са витратив гроші інакше – він примудрився створити власну державу на кордоні М’янми, Лаосу та Таїланду і став некоронованим королем “Золотого Трикутника”.

 

Вихований війною

Майбутній «опіумний король» народився та виріс у сім’ї китайсько-бірманських селян і при народженні отримав ім’я Чжан Шифу на честь отця-китайця. Здобувши лише початкову освіту, молодий Чжан вступив до національної армії Гоміньдану – націоналістичної політичної партії Китаю, чиї війська діяли і на території Бірми. Ще в лавах гоміньданців Чжан зрозумів, що найцінніший ресурс, який можна опанувати в Бірмі, — опіум. Набравшись досвіду і зібравши навколо себе вірних людей, Чжан пішов із Гоміньдану і почав займатися торгівлею опіумом незалежно від партії.

Заручившись підтримкою уряду Бірми, Чжан почав боротися як із Гоміньданом, так і з бірманськими сепаратистами.

На початку своєї політичної кар’єри (якщо, звичайно, кар’єру ватажка військово-злочинного угруповання можна вважати політичною) Чжан Шифу очолив один із численних партизанських загонів, що воювали на півночі Бірми, у провінції Шан. Успішному і підступному лідеру вдалося не лише розправитися з усіма своїми суперниками, а й встановити повний контроль над провінцією, розташованою на території трьох країн, у гірській місцевості, над долинами, де вирощується найбільший у світі врожай опіумного маку.

За «самовіддану боротьбу» проти Гоміньдану уряд Бірми довго заплющував очі на те, що у звільнених землях Чжан розгортав виробництво опіуму. Так і сформувався «Золотий Трикутник» — прикордонна зона між Бірмою (пізніше М’янмою), Лаосом та В’єтнамом, на якій діялося повне беззаконня.

Беззаконня, яке швидко поширювалося у всьому світі. Справа в тому, що «Золотий трикутник» розробив нові схеми транзиту наркотиків та швидко розширив ринок збуту. З М’янми наркотики дрібними рибальськими суднами перевозилися на Шрі-Ланку та Індію. А сушею каравани із забороненим товаром йшли через Бангладеш.

Потрапляючи у великі «точки розподілу» партії опіуму вантажили на судна у Бомбеї та Мадрасі, а також у портах Пакистану, і відправляли замовникам у всьому світі. Інша ж – не менш значуща – територія транзиту проходила через Таїланд та Камбоджу.

Поки опіумна імперія Чжана розширювалася, уряд дедалі менше йому довіряв. Переломний момент настав, коли чисельність армії Чжана зросла до 800 чоловік. Він відразу припинив кооперацію з урядом Бірми і взяв під контроль велику територію в областях Шан і Ва, що дозволило йому ще більше збільшити виробництво опіуму.

Перший серйозний удар по його імперії припав на 1967. У ході «опіумної війни» – зіткнення на річці Меконг озброєних загонів, що контролюють видобуток опіуму – Чжан Шифу зазнав нищівної поразки. Уряд Бірми скористався вдалим моментом і через два роки кинув Чжана у в’язницю, як здавалося тоді, надовго.

Тим не менш, не судилося йому пропасти — в 1973 його товаришам вдалося визволити свого командира з в’язниці, взявши в заручники двох радянських лікарів.

 

Процвітаючий принц

Вийшовши з в’язниці, Чжан змінив своє ім’я на шанське Кхун Са, яке означало «процвітаючий принц», і об’єднався із шанськими сепаратистами. Отримавши під свій початок понад двадцять тисяч шансових партизанів, Кхун Са почав вести справи по-крупному: невдовзі він контролював виробництво половини всього героїну, що надходив із «Золотого трикутника».

Через те, що уряд Бірми фактично не мав доступу на території, підконтрольні «Опіумному королю», провінція Шан почала жити за своїми правилами.

Жорстоко придушивши опір противників і спритно використовуючи допомогу західних інструкторів, Кхун Са і став визнаним лідером провінції Шан, людиною, яка, на думку місцевих жителів, «врятувала народ від бірманського рабства».

Шляхом неймовірних хитрощів Кхун Са підпорядкував собі численні розрізнені угруповання, що діяли в «Золотому трикутнику», і зумів у джунглях, куди важко проникають чужі, створити якусь подобу держави.

На гроші з наркотиків Кхун Са забезпечував місцевих жителів найнеобхіднішим, водночас озброюючи повстанську армію. Вкрай привітно диктатор держави в державі ставився до туристів, особливо журналістів, яким активно давав інтерв’ю і навіть дозволив записати кілька документальних фільмів про себе. В інтерв’ю з австралійським журналістом Стівеном Райсом Кхун Са взагалі запропонував австралійському уряду платити йому 50 мільйонів доларів щорічно, щоб припинити постачання героїну до Австралії. Австралійський уряд, звичайно, відмовився.

На своїй землі Кхун Са створив систему, коли селяни самі вирощували опіум разом з іншими культурами. В інтерв’ю AssociatedPress “Процвітаючий принц” заявив, що люди в Бірмі вирощують опіум не заради задоволення – вони роблять це тому, що їм потрібно утримувати свої сім’ї. Влада США, чиї міста були наповнені бірманським героїном, охрестили його «Принцом Смерті» і призначили нагороду за його голову у два мільйони доларів. Проте в самій Бірмі не знайшлося охочих протистояти Принцові.

Кхун Са любив жартувати про себе: «Я є людиною, яку розшукують, яку ніхто не хоче шукати».

 

Крах Імперії

До дев’яностих років Кхун Са міцно тримав кермо влади свого наркокоролівства.

У 1985 році Кхун Са зміг об’єднатися з Революційною Радою Таї. Цей Альянс повністю контролював кордон між державами М’янма та Таїланд від міста Мехонгсон до Месай, і став найпотужнішою силою в опіумній торгівлі у Золотому Трикутнику.

Вплив та апетити Кхун Са до кінця вісімдесятих зросли настільки, що він навіть намагався поставити в США тисячу тонн героїну, запропонувавши уряду США викупити його, щоб героїн не потрапив на міжнародні ринки наркотиків.

Ситуація різко змінилася 1994 року: уряд Бірми зробив новий наступ, відкинувши сили сепаратистів. У відповідь Кхун скликав «Парламент Шан», у якому оголосив про формуванні незалежної держави Шан і обійняв у ньому посаду президента. Проте досвідченому наркоторговцю не вдалося об’єднати навколо себе народ: частина шансів армії виступила проти нового президента, звинувативши його в маніпулюванні їхніми національними почуттями для прикриття свого наркобізнесу.

Кількість ворогів у Кхуна збільшувалася з кожним днем, його організація валилася. Люди, які ще недавно любили його, стали шукати його загибелі. Крім того, американські спецслужби були готові будь-якої миті вчепитися в «Принца смерті». У цій ситуації Кхун Са ухвалив немислиме рішення — здатися владі, проте на своїх умовах. Він зажадав гарантій, що він не буде екстрадований до США та не потрапить до державної в’язниці. Уряд, змучений двадцятирічним протистоянням, пішов на угоду. І хоча уряд США обіцяв три мільйони доларів за його видачу, бірманська влада відмовилася від пропозиції, і він оселився під умовним арештом на околиці Рангуна.

Йому дозволили залишити певний легальний бізнес, як транспортна компанія і рубінові рудники, які дозволили б йому жити чесно і безбідно. Після того, як у 1996 році з нього було знято основні звинувачення, Кхун Са зник.

А ось “Золотий Трикутник” зникати не збирався. Однак, втративши свого лідера, він перетворився на перешкоду для навколишніх країн. Насамперед для Таїланду, який був зацікавлений у розвитку туризму.

Тоді й було вжито крутих заходів щодо «згортання» найбільшої точки виробництва наркотиків — масштабна ліквідація посівів опіумного маку, запровадження смертної кари за її вирощування, контрабанду та збут. Смертна кара за злочини у сфері наркотиків, до речі, у Таїланді загрожує і зараз, як і в сусідніх Малайзії та Сінгапурі.

Як результат, після зникнення Кхун Са кількість опіуму на території «золотого трикутника» скоротилася в 15 разів.

Заходи з ліквідації опійних плантацій дали позитивний ефект (з точки зору боротьби з обігом наркотиків), але виникла інша проблема — економічне становище населення в зоні «Золотого трикутника», що втратило значну частку заробітку на вирощуванні опіумного маку, стало різко погіршуватися. Уряд Таїланду зважився на нетривіальний і досить ризикований крок — створення в північній провінції Чіанг-рай туристичного центру, присвяченого темній історії опіуму і всього, що пов’язано з ним, що злегка пом’якшило вже згаданий економічний удар.

Сам Кхун Са помер 2007 року, у віці 72 років, від діабету. Саме так – тихо і можна сказати безславно – закінчилася історія найбільшого та найнебезпечнішого наркобарона у світі.

Анатолій Никифоров