Гарний хлопчик

Третій вечір поспіль я безцільно сиджу в своїй редакції. Третій вечір поспіль я дивлюся в екран монітора, так само безцільно. Синдром білого аркуша. Не скажу, що я ніколи раніше з ним не стикався. Явище це само по собі звичайнісіньке. Інша справа, що такого «розумового вакууму» я не відчував ніколи.

Я не можу сказати що фільм, який я збираюся описати в цій статті, не викликав у мене ніяких емоцій, але чомусь висловити ці самі емоції якимись конкретними поняттями дуже складно.

І ось вже третій вечір поспіль я намагаюся зрозуміти – це зі мною щось не так або щось не так з фільмом…

 

«Гарний хлопчик» (2018)

Але про що ж сам фільм?

Драматична кінострічка «Гарний хлопчик» розповідає історію всепоглинаючої батьківської любові до власної дитини. Головний герой картини – Девід Шефф (Стів Карелл) – намагається робити все можливе, щоб стати хорошим батьком для свого сина, Ніка (Тімоті Шаламе). Разом з дружиною вони оточують сина турботою, дарують любов і надають усіляку підтримку. Однак незважаючи на те, що Нік росте в, здавалося б, кращій сім’ї на планеті, він не відчуває себе щасливою людиною. Йому чогось не вистачає. Бракує гострих відчуттів.

І цю порожнечу він заповнює наркотиками, від яких він і стає залежним.

Сам фільм заснований на мемуарах «Гарний хлопчик: подорож батька через пристрасть його сина», Девіда Шеффа. І, можливо, саме той факт, що стрічка будується на реальних подіях і надає їй буквально документальної точності, в плані опису мотивації і поведінки людей, що вживають наркотики.

Але при цьому картина, сама по собі, не є черговою доскіпливою демонстрацією всіх жахів життя наркоспоживачів. Тут немає типової для таких фільмів «наркотрагедіі», немає психоделічного божевілля, немає бруду. Тут навіть сам процес прийому наркотиків показаний лише в 1 – 2 сценах. Фільм не намагається повергнути глядача в те відчуття мороку і безвихідності, яке зазвичай супроводжує тему наркозалежності. Візуальний ряд картини, так взагалі, ніби спеціально створює максимально комфортну атмосферу для перегляду.

 

До речі про нього (про візуальний ряд)

Тут перед нами постають примат фронтальної перспективи і класична театральна статика. Причому, підкреслюю слово «театральна». Дійсно, при перегляді цього фільму створюється відчуття, що ти сидиш в першому ряду партеру, а всі події розгортаються на сцені перед тобою. Ризикну припустити, що причиною такого підходу до створення візуального ряду є бажання сфокусувати увагу глядача на розвиток самого сюжету. Операторські рішення тут не відволікають від того, що що відбувається з нашими героями.

З іншого ж боку, назвати показану нам картину «непоказною» або, тим більше, «сірою» ніяк не можна, від слова «зовсім». Кожен кадр, кожен світлотіньовий малюнок є вивіреним з математичною точністю. Місцева операторська робота досить цікава і різноманітна для того, щоб самостійно утримувати на собі увагу глядача. І разом з тим вона надає потрібний меланхолійний тон всьому оповіданню.

 

Ігри з часом

Також меланхолії додають і монтажні рішення картини.

Взагалі, фільм «Гарний хлопчик» створює свій власний часовий простір завдяки монтажу. В одній сцені, ми можемо спостерігати за тим, як Девід на своїй машині роз’їжджає по, залитому дощем, місту в пошуках сина-втікача. І ці напружені кадри будуть перебиватися моментами- «спогадами», де головний герой на тій же самій машині їздить зі своїм щасливим – і ще не наркозалежним – сином. Досить поширений прийом ретроспективи, проте в контексті даного фільму він, до того ж, дає нам зрозуміти, що незважаючи на той жах, що твориться з Ніком, він залишається для Девіда тією самою людиною. Тим самим улюбленим сином.

Або ось ще один приклад – Девід вилітає на пошуки свого сина в інше місто. Він мовчки сидить в терміналі аеропорту, в очікуванні свого рейсу. Прилітає в потрібний пункт. Відправляється в лікарню, де повинен лежати Нік, і не знаходить його там. Коли ж Девід знову повертається в своє рідне місто, ми бачимо, що він так само мовчки сидить в терміналі аеропорту. Ланцюг замкнувся для головного героя. Час став петлею. І це ми можемо відчути саме завдяки монтажу.

 

Батько та син

Як вже було описано раніше, головні ролі у фільмі виконали Стів Карелл і Тімоті Шаламе. І це – один з найбільш гармонійних акторських дуетів в кіно. Незважаючи на те, що вони зіграли батька і сина, які дійсно люблять один одного, між ними відчувається певний конфлікт. Конфлікт характерів. Конфлікт харизм, якщо можна так висловитися.

Що я маю на увазі? Справа в тому, що Шаламе вдалося створити образ, нехай і зломленого наркотиками, але вельми ризикованого героя. Так, у нього немає впевненості у власному майбутньому. Він депресивний і песимістичний до мозку кісток. Але у всіх його саморуйнівних діях немає слабкості або страху. Коли Нік в черговий раз на екрані ламає собі життя, наважуючись прийняти дозу, він робить це – в основному – рішуче. Кожна його дія нібито передрішена якоюсь внутрішньою «аутодеструктивною програмою».

А ось що до героя Стіва Карелла – тут ситуація діаметрально протилежна. Девід невпевнений у собі і своїх діях. Кожний його рух ніби скован. Кожне його слово віддає легкою незручністю.

Ось саме на цьому контрасті і з’являється та сама неабияка хімія між персонажами.

 

На замітку

Щоб ще більше відчути цю різницю між головними героями, настійно рекомендую дивитися фільм в оригіналі. Не скажу, що російський дубляж поганий, проте в ньому губляться ось ці тонкі характерні риси персонажів.

Тільки в оригіналі можна почути, як Стів Карелл «намагається» звучати впевнено, і крізь цю удавану впевненість пробираються ледве помітні нотки нерішучості або сумніви. Що ж стосується Тімоті Шаламе, то його оригінальний голос є мало не індикатором регресії персонажа. У міру розвитку сюжету, він все грубіє і грубіє, стаючи все більш схожим на голос людини з затуманеною свідомістю. Плюс, саме в оригіналі можна вловити ту саму «наркоспоживацьку хитрість» в сценах, де Нік намагається випросити у свого батька гроші на наркотики.

Не виключено, що окремі риси, виявлені в голосах акторів, намалювала моя власна уява. Як би там не було, після перегляду фільму в дубляжі і оригіналі, Ви можете написати на електронну пошту нашого видання (neuletai.office@gmail.com) і розповісти про свої враження – збігаються вони з моїми чи ні.

 

Заливаємо меланхолію в вуха

І якщо вже ми заговорили про звук, то потрібно було б приділити пару рядків музиці в фільмі.

Як я вже писав, картина дотримується меланхолійного настрою. І щоб задати потрібний тон творці картини вдалися до очевидного рішення, в плані музичного оформлення – поставити на фон найчистішої води пост-рок.

І ось поки я дивився сцени, де щосили грав той самий пост-рок, мене мучило питання – чому його так рідко використовують в меланхолійних фільмах? Він же прекрасно задає настрій.

Або мені не так часто трапляються подібні фільми?

Або ж сам пост-рок – занадто меланхолійний, щоб його використовувати також просто, як це зробили творці «Гарного хлопчика»?

 

Повертаючись до першого запитання…

Так чому ж мені було так складно написати статтю про цей фільм? Як мені здається, вся справа в тому, що «Гарний хлопчик» – це просто хороший фільм, ні більше, ні менше.

Як фільм про наркозалежність, – він не пропонує нічого нового або шокуючого. У ньому немає якихось відкриттів, пов’язаних з проблемою наркозалежності. Єдиний момент, який дійсно в цьому сенсі «захоплює» – мотивація Ніка Шеффа все далі і далі ламати собі життя, приймаючи наркотики. Однак тут криється і потенційний мінус картини. Людина, що знає про те, що таке наркотики і як вони впливають на особистість, швидше за все, сприйме показане, як досить документальне відображення реальної поведінки багатьох наркоспоживачів. А ось глядач, далекий від цієї теми, може не зрозуміти, чого ж герою Шаламе не вистачає «для щастя».

«Гарний хлопчик» – це фільм не стільки про наркотики і залежніть від них, скільки про відносини між батьком і сином, про гіперопіку, про відповідальність за власне життя. А тому статистика таких випадків наркоспоживання, в кінці фільму, здається дещо зайвою.

Звідси і моя рекомендація – цей фільм сподобається тим, кого вражають картини про сім’ю, про вплив родинних зв’язків на життя людини і про те, що ж таке «щастя» і де його шукати.

Мішель ҐОШАР

, 2021-09-16

Я хочу (с)делать пожертвование(ия)

I want (to do donation

Я хочу зробити пожертвування

Звернутися до нас!
Закрити

Ваше ім'я *

Ваша електрона адреса *

Тема повідомлення

Ваше повідомлення