Історія Вероніки

Вероніка народилася в місті Херсон в багатодітній родині – в неї є дві сестри і брат. Діти жили з матір’ю в старому орендованому будинку в дуже поганих умовах – без гарячої води і газу. Поки батько перебував на заробітках в іншому місті, діти були надані самі собі – мати не приділяла їм уваги, приводила додому чоловіків, з якими на очах дітей вживала спиртні напої, агресивно поводилася по відношенню до дітей.

Вероніка, її сестри і брат, не отримуючи належної материнської турботи і ласки, були надані самі собі. Вони перестали ходити в школу, більшу частину часу проводили на вулиці, займаючись жебрацтвом. Незабаром сім’я залишилася без даху над головою – власники будинку вирішили його продати і виставили їх на вулицю. До того моменту мати знайшла нового співмешканця і переїхала до нього, але він був проти того, щоб усі четверо дітей проживали разом з ним.
Старша сестра Вероніки – Настя зв’язалася з батьком і розповіла йому про те, що трапилося. Тоді він забрав дітей в Одесу, де на той момент працював столяром. Він звернувся за допомогою до Фонду «Шлях до Дому». Фахівці Фонду, дізнавшись про кризову ситуацію в родині, взяли на реабілітацію і соціальну адаптацію всіх чотирьох дітей: 14-ти річну Настю, 12-ти річну Вероніку, 9-ти річного Валентина та 5-ти річну Ярославу. Починаючи з 2013 року, Вероніка, її сестри і брат проживають у фонді «Шлях до Дому».
Перший час свого перебування в Фонді, дівчинка була досить замкнутою, мало спілкувалася як з однолітками, так і з персоналом Дитячого центру. Більшу частину часу вона проводила в своїй кімнаті, не беручи участь в суспільному житті Дитячого центру. Практично щодня з Веронікою працював психолог, соціальні працівники, вихователі. Її намагалися залучити до участі в дитячих активностях Фонду, але вона слабо реагувала на пропозиції як персоналу, так і інших дітей, які проживають у Фонді.
З Веронікою працювали педагоги, підтягуючи її знання, тому що вона пропускала заняття в школі, під час проживання в Херсоні. Після того, як рівень знань дівчинки був вирівняний, її визначили в середню школу. Перебуваючи серед однолітків як у школі, так і в Фонді, вона поступово стала налагоджувати відносини з дітьми. У неї з’явилися друзі, вона виявила бажання відвідувати заняття з хореографії та гончарну студію при Фонді.
Зусилля фахівців-реабілітологів не пройшли даром – поступово дівчинка втягнулася в суспільне життя Фонду, у неї з’явилися захоплення та інтереси до танців, літератури, спорту.
Вероніка хоче стати професійним фотографом – вона відвідує студію журналістики при Фонді, де навчається фотомистецтва, і, після завершення навчання в школі, планує вступати до Одеського театрального училища на відділення фотосправи.