Лоранс у будь-якому випадку

«Несправедливість», «утиски», «дискримінація» – ці самі слова, що застрягли тонкої чорною лінією посеред сліпуче-білого пошукового вікна Google, різали моє втомлене око. Саме за цими словами я шукав фільм для розбору та, як-то сам того не помітивши, вийшов на фільмографію свого улюбленого режисера – Ксав’є Долана.

Мабуть, стомлений довгим робочим днем ​​і не менш довгим пошуком потрібного твору, я вирішив, що розібрати будь-яку з картин кінематографіста, творчістю котрого я так захоплююся – це по-справжньому гарна ідея.

Можливо, так воно і є. Але при цьому я абсолютно забув, що саме мене так приваблює в його фільмах…

Складність… Мене приваблює їх складність … Так що написання цієї статті так само виявилося процесом складним.

Але що ж такого непростого можна знайти в стрічках Ксав’є Долана? А те що сюжети його фільмів дуже складно описати. Тим більше, «в двох словах». У них практично немає яскраво-вираженої дії та динаміки. Історія будь-якого його творіння фокусується на внутрішніх відчуттях героя, на його пошуках. Пошуках себе …

І той фільм, що вибрав я, не став винятком. Це картина 2012 року…

 

«Лоранс у будь-якому випадку»

У центрі сюжету перебуває Лоранс Алія (Мельвіль Пупо) – викладач літератури і талановитий письменник. Він перебуває в неймовірно близьких стосунках з дівчиною на ім’я Фред Беллер (Сюзанн Клеман), яка є не тільки його пасією, а й, в прямому сенсі цього слова, другою половинкою Лоранса.

Здавалося б – життя вдалося! Гармонійні стосунки, улюблена робота… Крім того, головному герою ще й збираються вручити престижну літературну премію… Але все це анітрохи не робить Лоранса щасливим. Він відчуває себе… Неправильним.

І ось, в свої 35 років він розуміє, що не може більше жити в тілі чоловіка… Про що і повідомляє своїй âme sœur [1]…

Коли я говорив про те, що в фільмах Долана мало «фактичної» дії, я мав на увазі саме це. Справа в тому, що я зараз описав близько 70% того, що реально відбувається в картині. Але це тільки перші 20 – 30 хвилин із загального хронометражу в 2 години 46 хвилин. Все ж інше є внутрішніми пошуками головних героїв. Пошуками, за якими дуже цікаво спостерігати.

 

Ядро конфлікту

Так, з об’єктивної точки зору описаний конфлікт може здатися вкрай банальним, а вихід з нього – очевидним. Однак все не так просто, як здається на перший погляд. Обставина, що виникла між героями, піднімає величезну кількість питань, які ще більше заплутують ситуацію.

«Якщо я люблю людину, значить я готовий (а) пройти з нею (ним) через будь-які складнощі і трансформації» – «Але якщо він (вона) трансформується, то відповідно перестане бути тією людиною, яку я люблю» – «Значить, я люблю цю людину тільки за її (його) стать?».

Ось таку складну структуру роздуму пропонує нам фільм. І знайти однозначне та об’єктивне рішення цієї задачі неможливо. А все тому що «Лоранс у будь-якому випадку» – втім, як і інші фільми Долана – не про об’єктивність…

 

Суб’єктивність і відвертість

В цьому і криється вся суть творів Ксав’є Долана. Його фільми максимально суб’єктивні…

І максимально відверті.

Ось і цей фільм відвертий, але не скабрезний. У ньому багато сексуальних підтекстів, але сам секс не показується, а людське тіло – не об’єктивується.

Персонажі цієї картини нібито вивернуті навиворіт. Ми, як сторонні спостерігачі, часто бачимо те, що не повинні бачити – потаємні куточки душі, приховані бажання, внутрішні слабкості…

І можливо така відвертість може навіть викликати якесь почуття дискомфорту. Відчуття, що ти підглядаєш за чимось надто інтимним.

Але це і є головна особливість Доланівської драматургії. Сюжети багатьох його фільмів будуються не стільки на подоланні зовнішніх обставин, скільки на прагненні головного героя знайти якийсь невловимий внутрішній баланс, навчитися жити з самим собою.

«Лоранс у будь-якому випадку» – яскраве тому підтвердження. Вся історія буквально замкнута на переживаннях Лоранса і Фред. Навіть візуальний ряд відображає не те, що герої роблять в кадрі, але те, що вони відчувають – їх настрій, їх емоції, їх стан. І ця чуттєва репрезентація підкреслено віддалена від об’єктивної реальності.

Саме тому у фільмі ми можемо спостерігати за тим, як з рота Лоранса вилітає темний метелик, посеред ясного зимового дня починається дощ з різнокольорових речей, а квартира Фред, в один з найбільш депресивних моментів картини, перетворюється в подобу Ніагарського водоспаду.

Персонажі постійно опиняються то замкнутими в вузьких рамках кадру, то, навпаки, – загубленими в величезних і порожніх просторах. А камера при цьому рухається максимально «неприродно», щоб відобразити внутрішню нестабільність героїв.

Всі ці візуальні елементи існують тільки заради того, щоб передати глядачеві ті емоції, що переживають герої. І з цим завданням вони справляються чудово.

 

Пекло – це інші…

Тут ми стикаємося ще з однією особливістю сюжету картини. Особливістю або, вірніше, ідеєю, яка закладена в самій назві фільму.

Справа в тому, що заголовний герой до кінця картини не змінюється. Принаймні, внутрішньо. Так, він стає жінкою, але не перестає бути Лорансом. І ніби на підтвердження цієї думки, можна звернути увагу на те, що герой не змінює свого – явно чоловічого – імені.

Він залишається все тим же Лорансом. І це значно ускладнює роботу структуру внутрішніх мук Фред, яку я описував раніше. Героїня потрапляє в своєрідну екзистенціальну пастку – вона любить цю людину, але її зовнішні зміни не відповідають тому образу Лоранса, що вона ж собі і намалювала.

У схожу пастку потрапляють майже всі персонажі картини. Оточенню Лоранса складно прийняти його за ту саму людину. Вони бачать зовнішні трансформації і не можуть зрозуміти, що перед ними стоїть все той же самий Лоранс. При цьому практично ніхто в фільмі – за деякими винятками – не проявляє до героя будь-якої відкритої агресії. Всі дійові особи відносяться до нього, скоріше, поблажливо, ніж вороже.

Але якраз в цьому і знаходиться те саме зерно, з якого і з’являються паростки дискримінації – Лоранса не сприймають, як людину. Він більш не вписується в прийняті суспільством рамки. Простіше кажучи, він стає маргіналом в очах інших.

 

Метаконтекст

А тепер маленький, але дуже важливий, ліричний відступ.

Готуючись до написання цієї статті, я наткнувся на один цікавий факт. Факт, який видався мені дуже показовим в контексті тієї теми, що піднімає фільм.

Справа в тому, що «Лоранс у будь-якому випадку», як і всі попередні фільми Долана, відправився в Канни. І там він був номінований на премію «La Queer Palm» («Квір-пальму») – спеціальну нагороду журі за висвітлення ЛГБТ і квір-тематики.

Ксав’є Долан категорично відмовився від цієї премії.

«Мені огидно, що існують такі премії! У чому полягає «прогресивність» цих нагород? У «геттоїзації» і «остракізму», в твердженні, що фільми, зняті режисерами-геями обов’язково належать до окремої категорії «гей-фільмів»? Ці категорії нас розділяють. Вони дроблять світ на маленькі закриті спільноти. Мені ніколи не потрібна була «La Queer Palm». А вони збираються мені її присудити. Ніколи! У моїх фільмах може бути гомосексуалізм, а може і не бути».

Ксав’є Долан

Абсолютно випадкова подія, як найкращим чином підкреслила ідею самої картини. Адже трагедія головного героя якраз і полягає в тому, що він потрапив в окрему категорію людей, з якими прийнято по-іншому спілкуватися. І це «по-іншому» не обов’язково означає «вороже». Сама по собі диференціація людей і призводить до появи того чи іншого виду дискримінації.

 

L’addition, s’il vous plaît! [2]

Виходить, що режисер не тільки своїм фільмом, але і відмовою від премії свідомо або, навпаки, підсвідомо розкрив більш глибинну суть самого явища дискримінації.

Ми сприймаємо оточуючих нас людей, як завершені проекти – сутності або образи, які ми самі собі і намалювали. Ми часто бачимо не саму людину, а наше внутрішнє сприйняття її. Та як тільки хоча б одна деталь в образі, здавалося б, близької нам людини трансформується ми починаємо відчувати відторгнення.

«Лоранс у будь-якому випадку» – це фільм, який найкращим чином показує з чого починається дискримінація. Цією точкою відліку є зовсім не агресія або ж страх чогось незрозумілого, а схильність ділити людей на «нормальних» і «маргіналів», ділити їх на дрібні категорії з певними ярликами.

Цією точкою відліку є наше бажання бачити оточуючих нас людей саме такими, якими ми хочемо їх бачити.

І якщо фільм Ксав’є Долана допоможе хоча б одній людині зрозуміти цю – насправді – просту істину, світ стане хоч трошечки краще.

 

Трейлер фільму

 

[1] Une âme sœur (фр.) – друга половинка

[2] L’addition, s’il vous plaît! (Фр.) – рахунок, будь ласка!

Мішель ҐОШАР

, 2021-04-13

Я хочу (с)делать пожертвование(ия)

I want (to do donation

Я хочу зробити пожертвування

Звернутися до нас!
Закрити

Ваше ім'я *

Ваша електрона адреса *

Тема повідомлення

Ваше повідомлення