Неприємне оточення
Кожен з нас в певній життєвій ситуації ловив себе на думці, що оточений ідіотами (хочеться сподіватися, що не кожен висловлював цю думку вголос). Справді: телебачення і особливо кіно знімають якісь криворукі придурки, що більше піклуються про інтереси меншин, ніж про цікаві для більшості історії. У професійному спорті всі раптом розучилися штовхати м’яч, тримати ключку і навіть возити шваброю по льоду перед ковзним каменем. Всі нові пісні – тупі, що й не дивно: їх співають або однакові діти з татуюваннями на щоках, або однакові мляві дівчата невизначеного віку. Про те, що творять кур’єри сервісів доставки їжі, краще навіть не починати – розповідям про їх безглузді витівки присвячена, здається, половина сучасних соцмереж. Соцмережі, до речі, теж населені ідіотами, тільки і вміють, що кривлятися перед камерою і копіювати один у одного несвіжі жарти.
Читач вже напевно відчув каверзу і чекає драматичного повороту в форматі «насправді все не так», але тут варто звернути увагу на інше: наша фрустрація майже ексклюзивно спрямована на індустрію розваг і онлайн-комерцію в тому чи іншому її прояві. Це не дивно: видовища давно вирвалися з відведених їм цивілізацією форматів (стадіони, кінотеатри, навіть телевізори) і захопили все навколо себе, а хліб давно вже зручніше і швидше замовити в інтернеті, ніж вставати, одягатися і пертися в магазин. За останній рік з його локдаунами, карантинними обмеженнями і загальною невизначеністю роль усього перерахованого тільки зросла – фізичні магазини раптом перейшли в категорію невиправданого ризику для здоров’я і життя, а розваги стали єдиним способом не зійти з розуму. Навіть ті з нас, хто до початку 2020 року жодного разу не користувався кур’єрською доставкою та стрімінговим сервісом, як миленькі почали ковтати серіали по сезону за вечір і скоромовкою видавати кур’єру детальні покрокові інструкції доступу в під’їзд.
Все просто(?)
Крім економічних і соціальних ця ситуація має ще як мінімум один важливий психологічний наслідок: нам властиво думати, що все, що ми отримуємо без особливих зусиль і витрат, створюється теж без особливих зусиль і витрат. При цьому на раціональному рівні багато хто з нас розуміють помилковість цього враження, але вдіяти з собою нічого не можуть: наша переконаність в тому, що штовхати м’ячик готувати і розводити їжу та тим більше бути інфлюенсером в інтернеті може будь-який дурень, міцніє.
І це велика помилка. Жодна людина професійно не зайнята в цих сферах навіть приблизно не уявляє яких логістичних, інтелектуальних, фінансових та й фізичних зусиль вимагає все те, що ми чомусь вважаємо елементарним. Навіть онлайн-інфлюенсерство, ставитися до якого прийнято поблажливо, насправді, є повноцінною і стомлюючою роботою, що вимагає не тільки певних талантів, але і усвідомлених зусиль над собою. Те що вам не подобається не заважає інфлюенсерам заробляти шалені гроші і постійно розширювати простір свого впливу.
Може здатися, що предмета для розмови тут немає: яка різниця як ми ставимося до розваг і онлайнових сервісів, коли в житті є безліч важливіших речей? Але в тому-то й річ: ми починаємо вважати абсолютно елементарними все більш і більш важливі речі. І це стає небезпечним.
Great again?
У своїй книзі “Захід Демократії”, що отримала в 2019 році Пулітцерівську премію, Енн Епплбаум задається питанням: чому до влади в країнах максимально першого світу почали приходити ультраправі і популісти, які не мають попереднього досвіду в політиці? Ведучий реаліті-шоу і сумнівної успішності підприємець Дональд Трамп в США, таблоїдними журналіст Борис Джонсон в Великобританії, невеликий провінційний чиновник Сантьяго Абаскаль в Іспанії (останній, правда, поки тільки рік тому обирався в парламент, але з урахуванням його популярності це явно не вершина політичної кар’єри) – всіх їх спочатку вважали нешкідливими дурниками, яким сформовані століттями системи не дозволять накоїти справ. Однак перше, що роблять ці люди, вигравши вибори, – це демонтують сформовані століттями системи і починають в міру сил управляти так, як підказує не відсутній у них досвід, а так звана чуйка. Останню дуже любить певний тип виборців – мовляв попередні президенти і прем’єри тільки морочили голову трудовому народу зате наш хлопець зараз швидко наведе порядок і зробить все great again.
Тут саме час згадати що багато чого з того що глядач / користувач / спостерігач вважає простим, насправді є дуже складним. Стіна на кордоні з Мексикою проблему нелегальної імміграції не вирішила, а посилила – і заодно надихнула згаданого вище Сантьяго Абаскаля почати кампанію з будівництва такої ж стіни навколо Іспанії. Відмова слухати занадто розумних докторів привела Америку до жахливої надлишкової смертності від коронавірусу. Відмова слухати занадто розумних економістів привела Великобританію до брекзіту, що вже означає необхідність зводити кордон, митницю і паспортний контроль посеред колись єдиної країни (Ірландія ні з якого Євросоюзу не виходила і не збирається), і в самий найближчий час це призведе до величезних економічних проблем. Що накоїть Абаскаль, коли і якщо очолить Іспанію не хочеться навіть думати, хоча це досить легко передбачити.
Чому ж все так сумно?
Короткої і інтуїтивно зрозумілої відповіді на питання, чому всі ці люди прийшли до влади і чому слідом за ними прийдуть інші такі ж, Епплбаум у своїй книзі не дає – як ми вже зрозуміли простих відповідей на складні питання не буває. А якщо буває, то, швидше за все, вами вміло маніпулюють. Причин глобального ухилу в ультраправий популізм багато: різка зміна економічних парадигм в постіндустріальній економіці, помітний неозброєним оком диспаритет між 1% найбагатших і всіма іншими, що тільки збільшується, невисловлена і не завжди навіть усвідомлювана потреба в модернізації, структури ліволіберального глобалізму, які давно себе скомпрометували і так далі. Але одна з причин, названих Епплбаум, особливо цікава: звиклі до того, що в інтернеті по одному кліку виповнюється будь-яке їхнє бажання, виборці в якийсь момент вирішили що політика – це довго і нудно. «Так що вони там сидять роками сперечаються! Очевидно ж, що треба просто зробити, щоб всім було добре! » В процесі, правда, з’ясувалося те, що більш стримані люди знали і так: всім і відразу добре бути не може, а спроби так зробити приведуть, швидше за все, до того, що всім і відразу стане дуже погано. Про це зрозуміло написано в будь-якому підручнику історії. Але хто їх там читає, ті підручники, – довго ж і нудно. До того ж і так все зрозуміло!
10000
Є одне універсальне правило: чим більше людина розбирається в предметі розмови, тим з меншою ймовірністю вона вважає його простим і зрозумілим. Відповідно до відомої гіпотези Малкольма Гладуелла, для того щоб стати в чому-небудь фахівцем, на практику цього чогось потрібно витратити не менше 10000 годин. У це вірив, наприклад, баскетбольний напівбог Кобі Браянт, коли кожен день годинами набивав кидки на майданчику після того, як вся інша команда раз’їжджалася з тренування відпочивати.
У правила 10000 годин є цікавий наслідок: ставши фахівцем в чомусь одному, ви з більшою часткою ймовірності перестанете вважати простим і зрозумілим що б там не було взагалі – навіть явища, що не має відношення до вашого поля експертизи. Тому можна почати з 10000 годин гри в футбол або 10000 годин розвезення їжі злим і голодним городянам, які тільки і чекають моменту, коли за вами закриється двері і можна буде сісти писати гидоти в facebook. Вам, швидше за все, буде однаково здаватися, що ви оточені ідіотами, але тепер для цього хоча б будуть підстави.
Андрій ПОДШИБЯКІН (Москва)