Папа Римський всієї Амазонії
Аяваска (вона ж – «аяхуаска», «айяваска» та ін.) є в наш час останнім легальним способом покастанедити в своє задоволення і не вляпатися в історію, яка може коштувати вам деякої кількості років свободи. З усіх форматів «розширення горизонтів свідомості» – цей, начебто, єдиний ще не обмежений кримінальним правом і навіть проходить за розрядом поважних релігійних ритуалів, хоч і дещо екзотичних. Моє «начебто» означає, що, мабуть, є й інші, але вони, по-перше, мені невідомі, а, по-друге, є якимись зовсім малопоширеними. Коротше, аяваска – це те, що можна практикувати з усією до себе повагою, не соромлячись косих поглядів, та ще й проставляючи у свій табель кармічних заслуг плюсик за плюсиком. Хоча, звісно, частувати з цим у вас навряд чи вийде: аяхуасити – справа дорога і можлива лише у вкрай віддалених від наших палестин місцях. Знову ж таки – спілкування з богами супроводжується рясною блювотою і неприборканим проносом: по правді кажучи, якщо вас вистачить хоча б на пару сеансів, можете вважати себе самітником, подвижником і папою римським всієї Амазонії.
Де, як і головне – навіщо?
Тож слухайте і не кажіть, що не чули: попереджений – озброєний.
У амазонських індіанців виявили аяваску католицькі проповідники і одразу охрестили її «справою диявола». Справа в тому, що у ритуалу цього є одна дивовижна властивість: усі бачення, які виникають, як то кажуть, «у процесі», є релігійно-містичними. Причому, вам ввижається не всяка там суєтна біліберда, у вас постають перед духовними очима і хороводяться тільки та виключно індіанські боги та всякі там тубільні духи. Тобто вам, може, й хотілося б побачити архімандрита Кологрівського з пудовою єпитрахіллю і відерним кропилом, але побачите ви все одно богиню Пачамаму – маму всього сущого. Я в психології прикордонних станів не великий фахівець, але, думаю, причиною тут є самопрограмування – адже ти їдеш до індійського шамана з цілком певними очікуваннями: якби аяваска проводилася рабином або муллою, то й ефект мав би тоді відповідний душоспасний акцент.
Отже, спробувати чарівний відвар можна багато де – скажімо, в Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії та Бразилії: коротше, необхідно, щоб доля зібрала в одному місці індіанців, ліану «баністериопсис каапі», недалекі Анди, джунглі, анімістські та язичницькі вірування. Все це слід помістити в планетарну дірку всіх дірок, де з ознак цивілізації – лише кока-кола втридорога.
У моєму випадку це був Хенаро Еррера: підозрюю, що знайти шамана (справжнього, а не якогось шахрая, сеньйоре, який вас напуватиме мате де кока і запевнятиме, що вас ось-ось почне нудити і пронесе!) можна і ближче, без 4-х годинної тряски в автобусі і запливу на багатодиром баркасі, чий заплив мало не перетворився на занир. Мій провідник у світ духів звався Хорхе, ходив у заплямованих машинним маслом портах і пластикових шльопаннях, з голим пузом навикат. Коротше, «і ось я в Аркадії!». Приготування амброзії займає від 6 годин до доби, супроводжується бурмотінням змов-промов (або молитов, хрін їх розбере). У той світ можна увійти, лише рясно виплеснувши в цей світ свої блювотні і фекальні маси, вишкрябав з організму все погане, тому церемонія проходить подалі від людей, на природі – вона все смиренно в себе прийме, всі гидоти твої, і навіть не скривиться.
Присутність шамана та наявність вогнища теж обов’язкові: вони виступають якорем, який не дозволяє тобі спливти назавжди. Тобто, я розумію, звичайно, ілюзорність і примарність ТОГО АЯХУЄННОГО СВІТЛА – але тим образливіше звідти не повернутися, погодьтеся: стирчати відведену вам вічність серед привидів, хисткого серпанку, одухотворених туманів – та ну його! А так, крізь містичний морок, іноді прокльовується: «але ж вогнище з шаманом – вони справжні, тоді як інше – тільки розумова фікція!»
Отже, вам піднесли в пластмасовому ковшику якесь трав’яне пійло: головний його компонент – стебла ліани «баністеріопсис каапі», інше – опціонально. У кожного аявасковара свій рецепт, але хіміки (напій лабораторно та академічно досліджувався) встановили, що головна діюча речовина тут – диметилтриптамін, який міститься саме у ліані.
І, між іншим, фармацевтична промисловість виробляє «синтетичну аяваску»: мені навіть страшно уявити, для яких цілей – напевно, для виявлення та подальшого інтернування рептилоїдів силами армійських аяхуаторів?
Процес аяхуювання
Але лірику убік: отже, Хорхе мені налив і я випив, не цокаючись. Будучи хлопцем літнім і начитаним, я на церемонію з’явився очистившись. Не допомогло: нестримна блювота почалася на 15-й хвилині. До моменту, коли тобі хочеться тільки померти, ти і вмираєш: воля і цілепокладання зникають повністю, у тебе зникає здатність приймати рішення і діяти на їхнє виконання. Зате ліс довкола дворика, де все відбувається, виявляється виключно густонаселеним: балакучі духи живуть у кожному дереві, кожному камені, поговорити з тобою норовлять хмара і паркан, стіна хатини та пластикове відерце з водою.
Всі ці промови не зливаються в гомін, але легко розрізняються і мають глибокий зміст: кожен з тих, хто говорить, знає щось важливе – щось, без чого тобі далі ніяк. Як у віщому сні, той що аяхуїває, чує кожне зі звернених до нього слів, легко їх розуміє і складає срібними монетками в скарбничку пам’яті. Протягом цієї розмови з усім світом разом, твій настрій танцює від безтурботної радості до жаху, що буквально паралізує, – залежно від того, що зараз тобі про тебе повідомили. Але тут втручається у розмову хтось головний: має важливе богоурядове повідомлення – коротше, «говорят все радиостанции Советского Союза». Зараз, ось-ось уже, буде сказано Головне Півняче Слово, яке змінить тебе і все навколо.
Марне знання
Але тут кастанудятина закінчується: ти виявляєш, що на подвір’ї спекотний день, під тобою – трав’яний матрацик, котрий, якщо не поквапитися у WC, чекає біда, а тебе – незмивна через відсутність душа смердюча ганьба. Пронос, похмілля і нудота мучитимуть тебе ще добу-дві. При цьому Таємне Нічне Знання є, воно зберігається в осередках твоєї пам’яті – ось тільки дверцята зачинені, а ключа немає й близько. Виходить, що ти набув досвіду, але зовсім і відчайдушно марного – ось тому, до речі, на аяваску не можна підсісти: кому хочеться освіжати почуття, що тебе надули? Мисливці, однак, бувають: кілька років тому в Лімі помер у номері якесь русо туристо. Він привіз із собою пляшечку аяваски з Ікітоса і вирішив скоротати вечор – без шамана та якірного багаття. Пішов, бідолаха, безповоротно в Країну вічного полювання, хоча було йому трохи за 30, начебто.
Навколо аяуаски, як довкола коки, теж ведуться ритуальні адміністративні танці – забороняти-не забороняти? Поки що, з поваги до дикунських традицій і вірувань, санкції вирішили не застосовувати. Тобто диметилтриптамін – так, наркотик, але аяваска і з нею пов’язані рослини – ні. У 2001 році це офіційно підтвердив голова Міжнародного бюро з контролю за наркотиками. Коротше, поки у даного напою статус такої давньоіндіанської горілки – «самі, шановні редскіни, хоч залийтеся, тільки дітям не давайте!». Однак, у нас, у СНД, краще універсальність міжнародних правил не перевіряти: я знаю людей, які пішли під суд із перспективою загриміти років на 10 за фабрично пакетований перуанський «мате де кока» – чай із листя коки. Але в Штатах якийсь спритний бізнесмен навіть взяв патент на аяваску – що лежить безхазяйна? Якби вона обіцяла термін, а не гроші, навряд чи вказаний американський джентльмен витрачав гроші на виправлення паперів.
Але який висновок?
Але завершимо своє оповідання моралю, таким собі «пий та справу розумій». В аявасці багато хто бачить спосіб прориву в інобуття: ось, є, скажімо, такий письменник Вільям Берроуз – той самий, який із «Голим сніданком». Він мало не став для нашої амазонської ліани тим самим, ким Кастанеда став для пейотля: у Берроуза, щоправда, все обмежилося лише книжкою, «Листи яхе». Але у будь-якому разі, романтизація та містифікація ритуалу аяхуаски має давню традицію. І так – вживши відвар усередину, на короткий момент ви відчуєте себе Ігнатієм Лойолою та Св. Франциском з їхніми баченнями та містичними прозріннями. Але треба усвідомлювати: це все лише хімія та фізіологія – ніяким богам, навіть якщо вони існують, ми не цікаві. Та й чим би?
Олег РОМАНОВ (Москва)
