Похмілля у Вальгаллі

Багато з нас хоча б раз у житті чув про берсерків і той «факт», що вони перед битвою нібито нажиралися мухоморами. Почнемо з того що насправді це не більше ніж гіпотеза, що стала популярною в масовій культурі. Ми настільки звикли до цього припущення, що воно вже давно стало фактом.

Однак зараз навіть не дуже зрозуміло, хто взагалі почав культивувати цей образ. Судячи з усього, все почалося зі статті американського психіатра Говарда Д. Фейбінга, який в 1956 році лише припустив, що гриб Amanita Muscaria може бути відповіддю на загадку про лють берсерків.

Але ж мухомор, м’яко кажучи, – не найбільш вдала субстанція для битви. Якщо це так, то чому ж насправді ярили себе невтомні воїни?

 

Чим же погані мухомори?

Для початку давайте уточнимо, хто такі берсерки.

Так-так, це ті самі страшні вікінги, божевільні воїни в ведмежих шкурах, що впадають в шалену лють, що розривають ворогів на частини мало не голими руками і бла-бла-бла. Саме такий образ виникає перед очима абсолютної більшості людей, при згадці слова «берсерк».

Але є нюанси!

 

Нюанс №1: Берсерки – не просто божевільні, що жадають битви, вони – слуги Одіна. Саме він, на думку скальдів, направляв їх своєю рукою і розпалював в їх серцях таку звірячу лють, що вони кусали свої щити.

Одін своєю магією і мудрістю допомагав воїнам, але цікаво те що зрештою він же їх і зраджував. Навіть якщо не торкатися берсерків, а згадати саги про героїв, то в них всебатько часто предстає в образі старого, дає поради і допомагає, але в момент смерті нерідко саме він пронизує своїм списом героя, як би забираючи його до себе.

Ось що пише відомий релігієзнавець Мірча Еліаде в своїй «Історії віри і релігійних ідей»:

«Будучи богом війни, Один-Вотан вважався також богом мертвих. За допомогою магії він захищав великих героїв, але потім зраджував і побивав їх. Причиною такого дивної й суперечливої поведінки була, по всій видимості, необхідність зібрати навколо себе найвідважніших воїнів, зважаючи на наближення есхатологічної битви (ragnarok). Адже полеглих в битві воїнів валькірії забирали до Одіну, в небесний чертог Вальгаллу. Прийняті Одіном, вони проводили час у військових вправах, готуючись до останньої битви».

 

Нюанс №2: Сам берсерк – це уособлення древніх мисливських культів. Вважалося, що ці воїни могли перетворюватися на вовків або ведмедів. Саме слово «берсерк», за однією з теорій, означає «ведмежа шкура». Також їх знали під ім’ям ulfhedhnar, «люди в вовчій шкурі». Існують свідоцтва навіть про «кабанячих» берсерків, яких називали svinfylking.

Завдяки цим двом аспектам можна зробити висновок, що головна властивість берсерка – вміння довести себе до екстатичного стану, під час якого в нього входить дух-тотем. Смерть же носія є частиною обряду і даром Одіну. Бойове шаленство – це не більше ніж побічний ефект духовних практик.

Ну, ось ми і з’ясували, що бойовий транс берсерка, насправді, неймовірно близький до медитації даоського ченця, камлання шамана, ну або священного екстазу християнського фанатика, що б’є себе батогом на славу Господа. Власне, на цьому і заснував своє припущення Говард Фейбінг.

Плюс, мухомор росте майже всюди в північній Євразії, і ми точно знаємо, що ще зовсім недавно народи Півночі вживали їх під час релігійних церемоній.

Тут-то і криється головна заковика – ефект мухомора набагато більше підходить шаману, ніж бійцеві. Всупереч стереотипу, що склався, Amanita Muscaria не робить людину лютою. Це, перш за все, – діссоціатів. Він порушує сприйняття навколишнього світу і викликає відчуття відчуженості.

Якщо берсерк під мухоморами здатний боротися, незважаючи на той грибний тріп, в якому він знаходиться, то це, в принципі, настільки прокачаний воїн, що йому не потрібно ніяких додаткових стимуляторів.

А ось неофіти під червоно-білими грибочками, швидше за все, просто кинуть мечі з сокирами додолу так розбіжаться по лісу. Ну, або ж почнуть битися з деревами – тут вже як всебатько розпорядиться.

Не виключено, що мухомор брали в контексті обрядів ініціації – це ще куди не йшло. Але під час битви – малоймовірно.

 

Хміль, ПТСР та переїдання блекоти

Так ось, давайте ж, від історії з мухоморами перейдемо до альтернативних гіпотез про джерело лютою енергії цих воїнів. Різні дослідники називали в якості стимулятора бойового духу берсерків алкоголь, психічні хвороби і, що найцікавіше, блекоту.

Розберемо ж всі ці варіанти по порядку:

З алкоголем все просто і очевидно: людина під ним здатна в достатній мірі переоцінювати свої сили і без труда позбавлятися від соціальних установок, які її пригнічують. Якщо вона схильна до жорстокості, то під бухлом у неї, швидше за все, почнуться напади люті. Вікінги любили бенкети, це не секрет. Бували на цих бенкетах і берсерки, і вели вони себе там досить передбачуваним чином. Наприклад, великий скальд і по сумісництвом берсерк Еґіль Скаллаґрімссон під час одного святкування люто обблював якогось Армода, після чого так само люто виколупав тому око.

Але алкоголь міг бути просто «стороннім» наркотиком в житті берсерка. Його вживання могло підтримувати в ньому дух звіра і навіть бути свого роду релігійним ритуалом. Втім, життя стародавньої людини, а особливо воїна, в принципі було дуже рітуалізіровано. До речі, за ідею про те, що берсерки билися, будучи бухими в мотлох, виступав історик Роберт Верник. Так що у цієї ідеї є послідовники і в академічних колах.

А ось що стосується психічних розладів – ця версія також є вельми ймовірною. Причому в популярності вона не поступається тій же «алкогольної версії». Згідно з цією думкою, берсерки були просто психопатами і садистами (а то і садомазохістами), які в воєнізованому світі вікінгів змогли знайти собі місце. В цьому дійсно є здорове зерно: життя в суворих умовах навряд чи сприяла психічному здоров’ю. Та й той факт, що самі скандинави берсерків не дуже-то шанували, вважаючи їх баламутами і джерелами нескінченних проблем, говорить сам за себе.

Американський психіатр Джонатан Шей взагалі ставить берсеркам діагноз «посттравматичний синдром»:

«Якщо солдат переживає стан берсерка, це призводить його до емоційного вигоряння і одночасно схильності до некерованої, вибухової люті. Постійне гіперзбудження стає відмітною рисою його психіки».

Якщо це правда, то найкраще художнє джерело для розуміння природи берсерка – це фільм «Апокаліпсис сьогодні».

Але, мабуть, найцікавіше з «простих» пояснень – це те, що берсерки використовували для впадання в шаленство рослину Hyoscyamus Niger, тобто чорну блекоту. Карстен Фатур, фармаколог з Словенії, передбачає, що отруєння цією рослиною дає симптоми, що підозріло нагадують поведінку берсерка:

«Цей афективний стан може варіюватися від простого збудження ЦНС до цілковитої люті і войовничості, в залежності від дозування і психічного стану людини».

Ще одним підтвердженням цієї теорії є той факт, що блекота в давнину використовувалася, як анестетик. Один з її ефектів – підвищення больового порогу. Крім того, людина, сп’яніла від цієї рослини, найчастіше, втрачає на час здатність розрізняти знайомі обличчя. Типовий опис берсерка! Ще одним плюсом теорії є те, що чорну блекоту знаходили в древніх скандинавських могилах (як чоловічих, так і жіночих), які належали, швидше за все, провидцями.

 

Так що ж все-таки вживали берсерки?

З найбільшою ймовірністю, перед самою битвою берсерки вживали відвари з чорної блекоти, що вводило їх в необхідний стан люті, нечутливості до болю і бойової наснаги. Однак без відповідної психологічної підготовки це було б не так ефективно під час битви. Подібним бойовим наркотріпам явно передували роки підготовки. Можливо, під час ініціації берсерки користувалися мухоморами, а в своєму повсякденному житті ці воїни напевно ураганіли на пиятиках.

Однак той же Мірча Еліаде вважає, що використання наркотиків – ознака деградації шаманізму і занепаду культури трансу. Так що, швидше за все, доведення себе до люті за допомогою виснажливих ритуалів і музики все ж первинно. Плюс, не варто забувати, що в берсерки явно йшли люди досить радикального складу характеру, часто з серйозними психічними проблемами.

Так чим ж закидувалися берсерки? У теорії, самі берсерки могли підходити до цього питання комплексно: спочатку юному воїну з хиткою психікою промивали мізки за допомогою насадження йому певних вірувань і ритуалів. Ті допомагали йому входити в транс і вважати себе втіленням тотема вовка / ведмедя / кабана (підкресліть потрібну тварину). Потім він гартувався в битвах, де його психіка страждала ще більше та нерідко вигорала аж до посттравматичного синдрому. Після цього він проходив ініціацію, можливо з вживанням мухоморів, а вже перед битвою випивав зілля з чорної блекоти. І все це супроводжувалося роками бенкетів, де алкоголь лився рікою.

Як вам такий образ запеклого скандинавського воїна?

Іван ЯРОВСЬКИЙ (Осло)