Ті, що зіскочили

«Бос, все пропало, це не армія, а помісь наркопритону з борделем!».

Паніка конгресменів пройняла навіть цинічного Річарда Ніксона.

У 1971 році політиків якраз послали до В’єтнаму з’ясувати на місці, чи не зловживає наркотою брава американська армія. Мовляв, ЗМІ ще й не те вигадають, істерички чортові, але перевірити не завадить. І ось тепер поважні батьки нації в жаху рапортували: кожен десятий, якщо не кожен шостий джи-ай засаджує дурь як не в себе.

«Невже не збрехали?» – здивувався Ніксон і розпорядився створити спеціальний комітет для вирішення проблем з наркозалежністю в воюючій армії.

У 1970-ті роки в американських містах серед молоді простіше було знайти незайманого, ніж некурця травички і не вмазуючого собі кайф по вені. Випускати в цю середу ще й наркоспоживачів, що пройшли бойовий вишкіл? Отримати у себе вдома другий В’єтнам?

Ну, ні! Армія повинна повернутися додому чистою, як інструмент проктолога.

Першим радником Білого дому з наркополітики та куратором нової програми став призначенець Ніксона доктор Джером Яффі, людина в медичному середовищі дуже відома. Дослідити проблему наркозалежності серед бійців він доручив доктору Лі Робінс. Адже, незважаючи на свою молодість, вона була чи не єдиним фахівцем в США, хто в кінці 1960-х проводив соціологічні дослідження серед наркоспоживачів.

 

Що ж нам робити з обдолбаними морськими піхотинцями?

Дослідження виявило досить непривабливу картину. До відправлення додому 43% тих, хто служили у В’єтнамі вживали наркоречовини. Далеко не завжди це був героїн, але його хоча б раз вживали 34% солдатів. З важких наркотиків найчастіше використовували опіум (38%), барбітурати та амфетамін (по 20%). А вже марихуаною бавилися всі.

Оскільки саме героїн вважався найстрашнішим наркотиком, Робінс пильно вивчила його споживання. І тут з’ясувалося щось несподіване. Основна маса солдатів скурює косяки з речовиною. Приблизно кожна п’ята доза – снюхувалась. І тільки 9% вживаного героїну кололи в вену.

Пізніше це часто пояснювали тим, що у В’єтнамі наркотик був 90-відсоткового очищення, а ось в Штатах – тільки 10-відсоткового. Тому, начебто, в США його колють, а не курять. Про крек тоді ще нічого не знали.

Щоб відловити всю цю публіку, армія зобов’язала кожного військового здати сечу на аналіз: помочився в банку – виконав борг перед Батьківщиною.

Проби виявилися позитивними приблизно у 1400 солдатів з 13280 поверталися з В’єтнаму. Всіх тих, хто спалився на наркоті відправляли на тижневий сеанс детоксикації в військовий шпиталь. Однак, як переконалася Робінс, близько половини завзятих наркоспоживачів спокійно обійшли армійський тест, вельми недосконалий за нинішніми мірками. Так що частину з них синдром відміни накрив прямо в небі. Забійний, мабуть, був переліт.

А далі сталося неймовірне. Вже через вісім-дванадцять місяців після прибуття додому 96% солдатів-наркоспоживачів або різко зав’язували з прийомом заборонених речовин, або настільки сильно знижували дозу, що навіть їхні рідні не могли ні про що здогадатися.

Через три роки картина дещо змінилася: тепер 94% перебували або в зав’язці, або на мінімальній дозі, а 2% все ж покотилися вниз по соціальних сходах. Разом лише 6% з усіх, хто вживав у В’єтнамі, виявилися стійкими наркоспоживачами. Вони часто ставали бездомними, і їх існування зводилося до дрібної крадіжки заради дози.

Чи багато це чи мало? У медкліниці 20% пацієнтів, що зав’язали, вважалося прекрасним результатом, більше просто нікому не вдавалося вилікуватися. А тут відразу 96% – різниця мало не в п’ять разів! І це при тому, що тільки 3% солдатів взагалі зверталися до військових клінік для лікування наркозалежності – основна маса примудрилася впоратися з проблемою своїми силами.

Це якась фантастика!

 

Будь-яке завдання має просте, легке для розуміння, неправильне рішення

Результати дослідження доктора Робінс привели наукове співтовариство в замішання. Що значить «вилікувалися самі»?! Як це можливо? Ви здуріли чи що – це ж важка хвороба з постійними рецидивами! Наркоспоживач – довічне клеймо, вилікуватися не можна!

Тут же були висловлені припущення, що американські військові просто вирішили обілити себе таким хитрим способом і все дослідження – брехня. Ретельне журналістське дослідження показало зворотне. Повідомляються факти правдиві, живіть з цим, як хочете.

Тоді медики припустили, що вживання в військах і на громадянці – речі принципово різні. Начебто, військові наркотиками знімали стрес, а цивільні зловживають для потіхи.

Однак виявилося, що військові кололи героїн або ковтали барбітурати суто заради свого задоволення. А багато – так і взагалі від нудьги.

Тоді медспільнота припустила: солдати не знали, де купити героїн; не звикли його собі колоти; не могли його собі дозволити, оскільки на батьківщині він коштував дорожче. Однак і тут вийшов повний облом. Солдати, навпаки, розповідали, що прекрасно знали, де купити героїн. Ціна їх не особливо бентежила: частина тих, хто були наркоспоживачами ще до призову, після В’єтнаму знову взялися за старе. А що стосується способу застосування – тих, що кололи героїн у В’єтнамі було в 1,5-2 рази більше, ніж наркоспоживачів серед ветеранів через три роки після початку досліджень. Коротше, і цей аргумент виявився непереконливим (таким він до сих пір залишається – навіть в 2016 році знаходилися дослідники, які хоч і оцінювали роботу Робінс дуже високо, все одно ялозили спосіб вживання і ціни за дозу).

Пояснення ж самих солдатів були набагато більш прозаїчними.

 

На що здатна людина в незвичайній ситуації?

Від смертельно небезпечної звички солдати позбувалися під тиском сім’ї та знайомих. Вони боялися загубити своє життя. Для багатьох кар’єра на громадянці була сама по собі цінною можливістю – уряд запустив програму соціальної адаптації ветеранів, багатьом з яких не було і 24 років. Вчорашні військові надійшли в коледжі та університети, знайшли роботу і до нестями боялися скотитися на дно.

Відраза і неприйняття способу життя маргінальних верств суспільства, в першу чергу наркоспоживачів, зіграло в позбавленні від вживання наркотиків величезну роль. Багато хто навіть міняли свої звичні маршрути, аби не зустрітися по дорозі додому або на роботу з дилерами: менше спокус – більша ймовірність обійтися без дурі. До допомоги лікарів звернулася лише незначна кількість тих, хто зав’язав з наркотиками.

Звичайно, таке суто психологічне пояснення ліквідації феномена, який уряд розглядав як «загрозу номер один громадській охороні здоров’я», збентежило медиків. Будь-наркотик викликає сильну залежність на фізіологічному рівні. Здається нереальним вилікувати це просто так, самостійно.

Однак ряд досліджень, проведених в 1980-х, 1990-х і 2000-х роках, підтвердив правоту Робінс. Виявилося, що, якщо позбавити наркоспоживачів доступу до речовин, допомогти їм пережити синдром відміни і надати потрібну психологічну дію, число тих, хто зав’язав, буде більше, ніж у тих, що прошли медичне лікування.

 

Алкоголь в малих дозах корисний в будь-якій кількості

Однак у всьому цьому є один хитрий момент, який не варто упускати. Ще Робінс встановила: багато призовників підсіли на наркотики тільки тому, що в армії був заборонений продаж алкоголю до 21 року. «Повнолітні» практично не вживали важкі наркотики – їм і так все було офігенно. Навпаки, вимушені непитущі і ті, хто пив помірно, кому спиртне перепадало лише контрабандою, при першій же можливості вмазувалися опіумом або героїном. Так що не виключено, що солдати, які повернулися додому, потрапили під владу зеленого змія. Тим більше, що число алкоголіків серед ветеранів кратно зросло.

«Але ж бухати – це зовсім інша справа!». Завжди можна організувати веселу компанію і «відпочити» після роботи – і ніякої стигматизації. У гіршому випадку рідні запхнуть в групу анонімних алкоголіків. Адже алкоголізм – це щось давно звичне, а що звично, то не страшно.

Батьки нації і самі закладали за комір, а Ніксон так взагалі міг перепити будь-кого.

Інших причин, чому припинилася наркоепідемія в американських військах після В’єтнаму, не знайдено досі. У кращому випадку вважається, що це був такий аномальний випадок, в гіршому – що і епідемії ніякої не було.

Фарід МАМЕДОВ