ВІЛ

Що це таке?
ВІЛ-інфекція – це повільно прогресуюче вірусне захворювання імунної системи, що призводить до послаблення імунного захисту від пухлин та інфекцій. Стадія ВІЛ-інфекції, при якій, в зв’язку зі зниженням імунітету, у людини з’являються вторинні інфекційні та пухлинні захворювання, називається Синдромом Набутого Імунодефіциту (СНІД). Перші повідомлення про ВІЛ-інфекцію та СНІД з’явились на початку 80х років ХХ сторіччя. Зараз ці назви відомі навіть дітям. Така всесвітня інформаційна кампанія стала наслідком того, що захворювання розповсюджується в геометричній прогресії, ліки для повного одужання до сих пір не винайдено, і єдиний спосіб стримати її розповсюдження – навчити людей уникати зараження смертельним вірусом. На теперішній момент відомо, що вірус є родом з Західної Африки, визначена його структура та природа, досліджені шляхи передачі та життєздатність вірусу, однак наразі все це не призвело до створення дійсно ефективних ліків. Статистика розповсюдження ВІЛ-інфекції жахає – на даний момент в світі вже більше 50 млн. людей інфіковано ВІЛ або хворіють на СНІД. Симптоми цього захворювання були вперше зареєстровані в 1978 році у декількох пацієнтів з США та Швеції (у чоловіків-гомосексуалістів), а також в Танзанії та на Гаїті (у гетеросексуалів обох статей). А в 1983 році Люк Монтаньє з Інституту Пастера (Франція) відкрив вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який є причиною самої ВІЛ-інфекції.

Від чого це буває?
Існують декілька шляхів зараження ВІЛ-інфекцією:

  • незахищений (без презервативу) половий акт;
  • спільне користування шприцами, голками та іншими інструментами для ін’єкцій;
  • переливання зараженої крові;
  • передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері до дитини – під час вагітності, родів та годування груддю (у випадку спостереження вагітної у лікаря-інфекціоніста в Центрі профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІД та прийому відповідного профілактичного курсу препаратів ризик зараження плоду зводиться до мінімуму);
  • використання нестерильного інструментарію для татуювань та пірсінгу;
  • використання чужих приладь для гоління, зубних щіток з видимими залишками крові (вкрай рідко).

ВІЛ передається через кров, сперму, виділення з піхви та материнське молоко, при цьому не існує небезпеки зараження через інші біологічні матеріали (такі як слина, піт, сльози, сеча або фекалії). Відбувається це тому, що для зараження потрібна деяка мінімальна концентрація вірусу. Так, необхідна для зараження  кількість вірусу міститься в краплині крові, яка вміщається на кінчику швейної голки, а об’єм слини, в якому буде міститись така ж кількість вірусу, складе 4 літри. 

Що відбувається?
Як відомо, віруси не здатні розмножуватись самостійно. Для відтворення їм потрібна жива клітина, в яку вони вбудовують свою генетичну інформацію. Після того клітина починає працювати як «фабрика» по виробництву вірусів. В кінці кінців, виснажившись, вона гине. Так от, для свого розмноження ВІЛ використовує певні клітини нашої імунної системи (різновид Т-лімфоцитів під назвою хелпери). Саме це і пояснює таку високу небезпеку ВІЛ – він уражує нашу захисну систему, змушуючи її працювати на своє виробництво. Імунітет слабшає поступово. Людина, що живе з ВІЛ, може виглядати та почувати себе добре впродовж багатьох років і навіть не знати, що вона інфікована. Однак вірус руйнує більшість клітин імунної системи. Коли кількість клітин знижується нижче критичного рівня, людина стає вразливою до хвороб, в тому числі до тих, до яких людина з нормальним імунітетом не піддатлива. Діагноз СНІД зазвичай ставиться через декілька років після зараження ВІЛ, коли у людини розвивається одне або декілька серйозних захворювань. Наприклад, ранні ознаки прогресування ВІЛ-інфекції, тобто посилення імунодефіциту, включають:

  • кандідоз (молочницю) порожнини рота та ШКТ;
  • тривале або тимчасове підвищення температури тіла;
  • пітливість вночі,
  • пронос;
  • схуднення;
  • часті гострі респіраторні інфекції;
  • оперізуючий лишай (герпес) та інші.

Діагноз
Період після зараження та до появи антитіл до ВІЛ в крові називається «періодом вікна». Він триває 3-6 місяців після зараження. Після цього за допомогою імуноферментного аналізу крові на ВІЛ-інфекцію, можна виявити антитіла до вірусу. Аналіз крові на ВІЛ можна зробити в будь-якій лікарні, в тому числі і анонімно. Якщо у крові знаходять антитіла до ВІЛ, результат обстеження розцінюється як позитивний. Однак, це ще не остаточна відповідь, оскільки отриманий результат обов’язково перевіряється ще одним підтверджуючим тестом. Тільки після отримання повторного позитивного результату лікар повідомляє людині особисто, адже ця інформація є суворо конфіденційна. Щодо результатів аналізу, можна проконсультуватись з лікарем-імунологом або лікарем-інфекціоністом, який при необхідності назначить лікування.

Лікування
Лікарські препарати, що застосовуються для лікування ВІЛ-інфекції не убивають вірус, а лише блокують його, порушуючи процес розмноження ВІЛ та подавляючи його активність. Зниження активності ВІЛ призводить до збільшення кількості імунних клітин. Одночасний прийом трьох або чотирьох лікарських препаратів називають антиретровірусною терапією, тому що в результаті такого лікування вдається зменшити вміст вірусу в крові до такого рівня, коли його неможливо визначити. Однак, це не означає, що людина повністю позбавилась цього вірусу, адже ВІЛ може знаходитись не лише в крові, але і в лімфатичних вузлах, а також в інших органах людини. Знання про свій позитивний ВІЛ-статус (тобто про наявність вірусу в крові) може допомогти людині вчасно отримати медичну допомогу, яка здатна попередити серйозні та загрожуючи життю ускладнення. При наявності ВІЛ деякі інфекції, наприклад, сифіліс, мають лікуватись інакше. Також, будучи носієм ВІЛ, дуже важливо слідкувати за імунним статусом та іншими показниками (відвідування лікаря кожні 3 місяці), що дозволяє вчасно призначити необхідне противірусне лікування та попередити розвиток СНІДу. Слід пам’ятати, що в наш час в зв’язку з високим темпом зростання медичного прогресу, людина, що інфікована ВІЛ, може прожити довге життя. А для того, щоб життя для неї не стало прокляттям, зараз в будь-якому місті існують центри допомоги ВІЛ-інфікованим людям, телефони довіри, анонімні клініки (державні, міські та обласні Центри профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІД), кабінети довіри в міських або районних поліклініках.

Профілактика
Багато людей бояться заразитись ВІЛ при звичайному побутовому контакти. На самому ділі ці страхи необґрунтовані, і звичайний контакт з людьми, що живуть з ВІЛ/СНІД, абсолютно безпечний. Однак існує ряд факторів, що збільшує ризик зараження при статевому контакті:

  • супутні венеричні захворювання – їх ще справедливо називають «воротами для вірусу», оскільки вони викликають виразки та запалення слизової оболонки статевих органів;
  • ерозія шийки матки – однаково небезпечна як для чоловіків, так і для жінок. Для жінки – оскільки ерозія слугує «вхідними воротами» для вірусу. Для чоловіків – оскільки у ВІЛ-інфікованої жінки ерозія може призвести до відшарування з шийки матки клітин, що містять вірус;
  • анальні статеві контакти значно збільшують ризик зараження, адже є висока вірогідність мікротравм слизової оболонки ануса та прямої кішки.

Для попередження передачі ВІЛ рекомендовано:

  • використання презервативу під час статевих контактів;
  • спостереження вагітних з ВІЛ-статусом у Центрах профілактики та боротьби із СНІД з метою попередження інфікування плоду;
  • використання тільки нових голок під час ін’єкцій;
  • застосування пост-контактної профілактики у випадках явного ризику передачі ВІЛ.

Пост-контактна профілактика – якщо був ризик передачі ВІЛ
Питання пост-контактної профілактики (ПКП) хвилює багатьох: медичних працівників, партнерів в дискордантній парі, людей, у яких був реальний або можливий ризик передачі ВІЛ. Пост-контактна профілактика недостатньо вивчена з точки зору ефективності, але вона застосовується для медичних працівників, у яких був ризик передачі ВІЛ. В цій статті розглядаються переваги та недоліки такої профілактики. 

Що таке пост-контактна профілактика?
Профілактика означає попередження ризику передачі ВІЛ. Пост-контактна профілактика застосовується, коли був ризик передачі ВІЛ, і має на увазі прийом антиретровірусних препаратів, що застосовуються при лікуванні ВІЛ-інфекції, який бажано прийняти якомога раніше після ризику передачі ВІЛ, щоб дана ризикована ситуація не призвела до передачі вірусу. Ці препарати доступні лише за рецептом, які може виписати тільки лікар. Пост-контактну профілактику необхідно прийняти впродовж перших 24-36 годин після ризику і не пізніше, ніж через 72 години. Приймати антиретровірусні препарати слід впродовж 4 тижнів, якщо не виникає ускладнень.

Кому рекомендована пост-контактна профілактика?
Для медпрацівників, у яких був професійний ризик.
З 1996 року пост-контактна профілактика є стандартною процедурою для медичних працівників, у яких був професійний ризик передачі ВІЛ. Медпрацівники приймають антиретровірусні препарати, як правило, в перші години після ризику передачі ВІЛ. Зазвичай пост-контактна профілактика призначується у разі випадкового уколу голкою, що містить кров з ВІЛ. Пост-контактна профілактика у випадку професійного ризику знижує ризик на 79%. Однак, деяким медичним працівникам, які навіть приймали пост-контактну профілактику, все ж передався ВІЛ.

Інші групи непрофесійних ризиків.
У 2005 році Центр контролю захворюваності та профілактики США (CDC) переглянув інформацію про пост-контактну профілактику. Згідно з висновками CDC, пост-контактна профілактика має бути доступною для інших ризикованих випадків, не пов’язаних з професійним ризиком. У людей може бути ризик передачі ВІЛ при незахищених статевих контактах або у випадку розриву презервативу, а також при використанні спільних ін’єкційних голок для введення наркотиків. Немовлятам також може передатись ВІЛ при годуванні грудним молоком від ВІЛ-позитивної матері. В одному з досліджень по пост-контактній профілактиці, йдеться про те, що з 400 випадків можливого ризику передачі ВІЛ статевим шляхом ні одній людині ВІЛ не передався.

Якими можуть бути побічні ефекти?
Найбільш розповсюдженими побічними ефектами є нудота та загальне нездужання. З інших побічних ефектів можуть спостерігатись: головні болі, відчуття стомленості, блювання та діарея.

Висновки
Пост-контактна профілактика являє собою призначення антиретровірусних препаратів, які бажано прийняти якомога раніше після ризику передачі ВІЛ. Пост-контактна профілактика являє собою прийом двох або трьох препаратів декілька разів на день впродовж 4 тижнів. У препаратів можуть спостерігатись побічні ефекти, що ускладнює повний курс прийому пост-контактної профілактики.
Пост-контактна профілактика не ефективна на 100%  і не може гарантувати, що ризикований контакт не призведе до передачі ВІЛ.

Щоб уникнути зараження ВІЛ необхідно дотримуватись правил особистої безпеки.

Останні новини про нашу діяльність ви можете дізнатися за цим посиланням.

 

Leave a Reply

Я хочу (с)делать пожертвование(ия)

I want (to do donation

Я хочу зробити пожертвування

Call us!
Закрити

Ваше ім'я *

Ваша електрона адреса *

Тема повідомлення

Ваше повідомлення