Якщо не ми, то хто?…

Сьогодні ВІЛ / СНІД – це захворювання, до якого прикута пильна увага всього світу. Величезний людський ресурс і науковий потенціал спрямований на пошуки все нових і нових рішень цієї проблеми. А самі пошуки висвітлюються найбільшими виданнями з усіх куточків світу.

Завдяки безперервній роботі в цьому напрямку, синдром набутого імунодефіциту людини вдалося перетворити з смертельного вироку в хронічний стан. І хто знає – може бути вже в зовсім недалекому майбутньому буде винайдено універсальне лікування від того, що раніше називали «чумою ХХ століття».

Однак усього цього не вдалося б досягти без тієї сміливості і зухвалості, що проявляли СНІД-активісти, виходячи на нескінченні акції протесту. Саме завдяки їхнім колосальним зусиллям, цілий світ змінив своє ставлення до цього захворювання.

 

Епоха тотального ігнору

І хоча 1980-сьогодні згадують, як початок «епідемії СНІДу», «епідемічних» настроїв, як таких, у широкому загалу не було. А що ж тоді було? Все просто: паніка у груп ризику і повне ігнорування проблеми у решти населення.

Хоча, здавалося б, як цю проблему можна ігнорувати? Особливо, в той період, коли діагноз «ВІЛ» був синонімом слова «смерть». Насправді, такий стан речей не є дивним. СНІД вважався хворобою виключно гомосексуальних чоловіків. І таке сприйняття активно підтримувалося з боку доброї частини американських політиків. Звісно, на цьому тлі держава особливо не поспішала фінансувати дослідження вірусу імунодефіциту. А людям з ВІЛ-позитивним статусом залишалося лише покірно приймати свою долю. Співчуття і допомоги чекати не доводилося.

Що ж стосується активістів – у них пішли роки на боротьбу з безглуздими забобонами щодо ВІЛ-позитивних людей та самої хвороби, в цілому.

 

Найкращий захист це напад

Коли на початку 1980-х спалахнула епідемія СНІДу, активістські організації такі як Gay Men’s Health Project, AIDS Project Los Angeles та інші взяли на себе ту роботу, від якої відмовлялися і уряд, і багато церковних інституцій. Активісти своїми силами забезпечували людей з ВІЛ-позитивним статусом їжею, притулком і підтримкою. Це той хрестоматійний випадок, коли співтовариство стало допомагати саме собі, так як більше було нікому.

Однак щоб протистояти практично загальноприйнятому радикальному фанатизму, що заохочував насильство і дискримінацію людей з вірусом імунодефіциту, а також тяганині з пошуками лікування, була необхідна по-справжньому войовнича тактика. Адже як відомо, найкращий захист – це напад.

До початку 1987 року вже більше 16 000 американців померли від ускладнень, викликаних СНІДом. У лютому того ж року Центр з контролю захворювань в Атланті (the Centers for Disease Control in Atlanta) провів конференцію, присвячену питанням обов’язкового тестування на ВІЛ / СНІД. Однак скільки-небудь ефективне лікування в той момент ще не було розроблено. А тому єдине до чого призводило обов’язкове тестування – це жорстка стигматизація і нічого більше.

У той же час в Атланті зібралася група гей-активістів під назвою Lavender Hill Mob. Її очолював Марті Робінсон, який раніше також був співзасновником організації Gay Liberation Front, що з’явилася незабаром після Стоунволлскіх бунтів. Активісти увірвалися в зал готелю Marriott Marquis, де перед конференцією проходила коктейльна вечірка.

Самі ж активісти були одягнені в уніформу концентраційних таборів. І не просто так. Вони роздавали листівки з повідомленням: «What does CDC stand for? Center for Detention Camps!» («Що значить ЦКЗ? Центр управління концентраційних таборів!»). Протягом наступних трьох днів конференції активісти з’являлися то там, то тут з листівками і гаслами «Тестуйте нові ліки, а не людей!», «Ліки для хворих! Без зволікання!». Під час пленарного засідання вони перекрили кафедру величезним банером з назвою своєї організації «LAVENDER HILL MOB». «Чому ви говорите про тестування, але не про порятунок людських життів?» – кричали вони аудиторії.

Менш войовничі активісти, такі як представники Фонду правового захисту та освіти Лямбда (Lambda Legal Defense and Education Fund), теж були присутні на конференції, протестуючи проти обов’язкового тестування. Але все ж це була хвилина слави Lavender Hill Mob. Новина про їхню акцію моментально потрапила на перші шпальти The New York Times, CNN Headline News і в Crossfire. Активістам вдалося перенести дискусію про СНІД з майданчика наукових обговорень в вітальні простих американців. Більш того, вони змогли переконати і учасників конференції – пропозиція про обов’язкове тестування було відхилено при повторному голосуванні.

 

Не менш активні послідовники

На хвилі успіху Lavender Hill Mob, в Нью-Йорку зародилася організація ACT UP. Вона швидко розрослася, охопивши всю країну. Її організатори взяли за основу войовничу, провокативну тактику своїх не менш войовничих колег. Як результат, їхні акції були яскравими і ефективними. Вони потрапляли на всі перші шпальти найважливіших видавництв. Завдяки їх зусиллям подальше замовчування проблеми стало неможливим, а уряд був змушений вкладати величезні кошти в розробку ліків від ВІЛ.

У 1989 році Кардинал католицької церкви Нью-Йорка Джон О’Коннор провів зустріч єпископів, на якій церковнослужителі вирішили зробити публічну заяву: використання презервативів суперечить канонам Католицької церкви.

«Високі моральні якості – ось найкращі ліки», – стверджував О’Коннор.

Відповідь не змусила себе чекати. Сотні активістів ACT UP, вбравшись в парадні костюми, вирушили на службу в Собор Святого Патріка, де роздавали прихожанам «церковні буклети» – листівки з описом і мотивацією акції. Після цього частина з них лягла на мармурову підлогу, інсценуючи власну смерть. Інші ж прикували себе до лав і вигукували: «О’Коннор, ти вбиваєш нас!». А на адресу прихожан звучало: «Ми боремося за своє життя!». Зовні собору зібралося близько 5000 активістів, які серед іншого несли плакати з написами: «Загроза охорони здоров’я: кардинал О’Коннор», «Використання презервативів рятує життя». На цей раз протести були на перших шпальтах газет уже по всьому світу: статті про ACT UP публікували в Москві, Кейптауні та по всій Європі.

 

Запобігання небезпечної політики

Сенатор Джессі Хелмс намагався блокувати фінансування розробок, спрямованих на боротьбу зі СНІДом, ще з 1980-х років, переконуючи своїх колег, що уряд не має грошей на «захворювання, що розповсюджується через аморальність».

Активісти ACT UP знайшлися, як відповісти і йому, влаштувавши в 1991 році акцію з гігантськими надувними декораціями. Вони виготовили величезний жовто-бежевий презерватив з парашутної тканини, надрукувавши на ньому величезними літерами «Презерватив для захисту від небезпечних політиків: Хелмс виявився смертельнішим за вірус» і рано вранці натягнули його на двоповерховий будинок політика в Арлінгтоні. Чи треба описувати наскільки провідним американським агентствам (як наприклад, The Associated Press) сподобалася ця інсталяція?

 

 

 

Переломний момент

Однак найбільш значущою «шок-акцією» – як називали їх самі учасники ACT UP – стала акція в Національному інституті охорони здоров’я (Natuional Institute of Health), що відбулася приблизно в той же самий час, коли сенатор Хелмс намагався заблокувати перерахування 600 мільйонів доларів на боротьбу зі СНІДом. Активісти руху з усіх куточків країни прибули в кампус інституту міста Бетесда (Меріленд) з димовими шашками і гаслами, що політика NIH вбиває їх. Ентоні Фаучи (глава тодішнього відділення по боротьбі зі СНІДом) запросив лідерів ACT UP всередину і вислухав їх. Ця бесіда значно прискорила процес впровадження препаратів у продаж, що надало всім, хто потребує вільний доступ до них.

Саме до цього і закликав слоган «Ліки для хворих! Без зволікання!».

«Грубо, неввічливо, але ефективно: ACT UP змінило політику щодо СНІДу», – говорили заголовки всіх провідних видань.

Це був переломний момент в історії лікування страшного захворювання.

У минулому році відзначалась 50-річна річниця Стоунволлскіх бунтів – протестів проти жорстокого поводження поліції з відвідувачами гей-барів в Грінвіч-Віллідж, Нью-Йорк. Ті протестні акції пізніше дотепно охрестили «шпилькою, падіння якої почув весь світ».

А ось акції СНІД-активістів того часу стали шпилькою, що дуже боляче вколола тих, хто намагався ігнорувати ВІЛ / СНІДу та стигматизованих жертв захворювання. І саме завдяки цій шпильці весь світ зрушився з мертвої точки і став вирішувати СПІЛЬНУ проблему. На прикладі Lavender Hill Mob і ACT UP чітко видно історичний урок: наскільки часом необхідні зухвалі і провокаційні громадські акції в умовах важких обставин і наскільки важлива ЗАГАЛЬНА солідарність і відповідальність за все, що відбувається в цьому світі.

Максим ШНЕЛЬ