Зібрати себе заново

XXI століття за вікном. Життя вже давно перейшло в режим онлайн. Сила-силенна молодих людей вже завели telegram-канали. Та багато з цих людей заводить їх щоб … Розповісти про свій досвід вживання наркотичних речовин. Новий вид відвертості, який з’явився, буквально, три роки тому, сьогодні став справжнім «трендом», серед нового покоління людей, що опинилися залежними від наркотиків. Тут можна знайти багато шок-контенту, на кшталт, записаних на відео ін’єкцій. Однак є щоденники, котрі вражають своєю щирістю… Котрі легко можна охарактеризувати, як художню літературу…

 

«Мама, я в Сибири»

«Перший під’їзний раз – метадон на околиці Москви (гарячий задушливий кокон, дихати важко, очі відкрити ще важче, осідав на підлогу, намагався залишитися спати на сходинках, з останніх сил набрав друга, він викликав таксі; я відключився потім в машині)», – це уривок першого запису в телеграм-каналі «Мама, я в Сибири», опублікованій 21 липня 2017 року. Його автор називає себе Одинадцятим.

Про Одинадцятого відомо мало. Багато хто говорить, що насправді це дівчина. Хтось стверджує, що Одинадцятий впорався з наркотичною залежністю і тепер допомагає тим, хто вживає. Інші, навпаки, впевнені, що він продовжує стирчати. Але всі повторюють: Одинадцятий якщо не перший наркоблогер в Telegram, то точно найвідоміший.

Якщо вірити написаному в каналі «Мама, я в Сибири», його автор виріс «на околиці маленького села в степу, недалеко від кордону з Казахстаном». З матір’ю стосунки не складалися, спілкування з вітчимом теж не було близьким. Найважливішим дорослим для Одинадцятого був дідусь – він помер у 2017 році, коли герой вже переїхав до Москви. Наркотики він вперше спробував за півтора року до цього. З тих пір Одинадцятий вживав різні речовини (солі, трамадол, кокаїн, екстазі, героїн та багато інших), але найулюбленішим був мефедрон.

Вести щоденник наркоблогеру нібито порадили в VIP-відділенні відомої приватної клініки, де допомагають людям з наркотичною залежністю. Вийшовши, він почав «довбати взагалі кожен день», але радою лікарів скористався. Назва каналу не випадкова: Одинадцятий веде щоденник, щоб показати його своїй матері.

Окрім процесу вживання наркотиків і відчуттів від них, на каналі описується побут Одинадцятого («Зараз я цілком собі автентичний бомж. <…> Кримінал [торгівля наркотиками] все так само огидний мені, але це хоча б дійсно вільний графік»), його спілкування з друзями і товаришами по вживанню (що періодично вмирають), передозування, наслідки для здоров’я («минулого разу набряк від кисті поширився до пахви за три години і збільшувався») і часті напади параної («Коли я відключився на третій дозі, якісь клопи або личинки могли залізти з оббивки дивана мені під нігті. <…> Ножиць не знайшов, але ніж підійде. Я облив спиртом руки і відрізав нігті, наскільки зміг»). Є замітки про зниження шкоди, хімічний склад психоактивних речовин, роздуми про дитинство, про стосунки з оточуючими – і про стигматизацію людей, які вживають. Канал швидко став популярним серед молодих жителів Москви і Петербурга, які цікавляться речовинами. Зараз у нього більше восьми тисяч підписників, хоча останнього року нові пости не з’являлися.

На початку серпня 2017 року – коли канал «Мама, я в Сибири» існував трохи більше двох тижнів – його автор закликав інших людей, що вживають наркотики, взяти з нього приклад і завести аналогічні щоденники. На той час в Телеграмі вже були канали, присвячені наркотикам, – наприклад, «Сомы грамм — и нету драм», що аналізує наркополітику в Росії (7600 підписників), і «Лужайка», що розповідає про марихуану (більше двох тисяч підписників). Але Одинадцятий вважав, що саме особисті історії вживання можуть сприяти «демаргіналізації і одночасно деромантизації наркоманії і наркоманів».

«У нас немає можливості відповісти на осуд, розповісти про себе і те, як ми прийшли до наркоти і **** [чому] не кидаємо. <…> Ми позбавлені можливості показати свою точку зору, але і наше «здорове» оточення позбавлене доступу до пласту інформації, яка б доповнила їх картину світу. Нехай у них буде вибір взяти і почитати, якщо захочуть», – пояснював свою ідею Одинадцятий.

 

Ефект вибуху бомби

«Розповіді про свій наркотичний досвід після появи «Мами» швидко стали трендом», – каже автор наркоблога «Осколки сознания», трансгендерна дівчина і ЛГБТ-активістка Аліса (чотири тисячі підписників).

 

«З’явилося багато дрібних блогів на різні тематики, з 20-30 підписниками. Мене дико вразило, що все в відкриту пишеться », – згадує той період блогер Леонід Сквирський.

Чотири роки тому Сквирський і сам створив телеграм-канал «Леонардо ди Ванче», в якому нерідко писав про наркотики, але вони ніколи не були для нього головною темою.

«Я думав, напевно, якісь відбиті зовсім хлопці. А виявилося, що там такий зріз молоді та суспільства: є хлопці успішні, є ті, кого дійсно ловили менти, у кого було передозування, – продовжує розповідь про перших телеграм-наркоблогерів Леонід Сквирський. – Це цікавий феномен: вони, по-моєму, розкрутилися через те, що один одного піарили, – і у мене навіть рекламу купували. Але мені було цікаво їх піарити, бо мені здавалося, що таке розмаїття якраз і потрібно в Телеграмі».

Поява такого феномена, як наркоблоги, річ зовсім не дивна. Культура багатьох пострадянських країн по дефолту вороже налаштована по відношенню до людей, що вживають наркотики. Що вже говорити, якщо для більшості жителів таких держав, як Україна, Росія і Білорусь, саме прагнення допомогти споживачам наркотиків, знизити можливу шкоду, пов’язану з вживанням, не змушуючи їх при цьому тут і зараз припинити вживати наркотики, є чимось протиприродним і розглядається як потурання наркоспоживанню. Дати наркозалежному стерильний шприц або якийсь ще інструментарій для безпечних ін’єкцій? Не приведи Господи! Дати йому висловитися і спробувати його зрозуміти? Ну, це взагалі можна порівняти зі злочином. Звісно, оточені стіною нерозуміння, споживачі наркотиків (особливо їх молода частина) були змушені шукати спосіб поділитися власними історіями і переживаннями. Шукати місце, де б вони змогли розповісти про себе і свій наркодосвід, не будучи засудженими. І цим місцем став інтернет.

 

Ctrl + H

У 2018 році в Телеграмі з’явилися «комерційні» наркоблоги (створені спеціально для розміщення реклами) та канали кладменов. А також так звані околонаркоблоги, де про наркотики розповідають поряд з іншими темами – наприклад, психічними розладами, фемінізмом і життям у виправній установі. Одночасно стало більше каналів про наркополітику та наркокультуру («Наркофобия», «Наркпросвет», DrugStat, «Опиум для народа!»).

Змінилися і щоденники людей, які вживають наркотики. Крім особистих історій, описів вживання наркотиків та їх ефекту, наркоблогери почали публікувати фотографії і відео процесу прийому речовин, колотих рук, порізів і крові.

«Хто був сміливіший, першим почав викладати, а потім вони просто передавали привіти один одному таким чином. Тобто це досить швидко стало якимось мєждусобойчиком», – говорить Леонід Сквирський.

Він вважає, що це сталося «через зниження якості самих щоденників».

«Спочатку всі намагалися наслідувати «Мама, я в Сибири», але далеко не у всіх виходило. На мій смак, взагалі ні в кого не виходило писати так само. Хвиля наслідувачів складалася з людей, які тільки-тільки втягнулися в цю тему, вони описували свої перші експерименти, враження. А потім наратив закінчився», – пояснює Сквирський.

З ним погоджується автор наркоблога «Как я перестал бояться и полюбил ВИЧ-инфекцию» Макс (ім’я змінено на його прохання).

«Одинадцятий колись давно писав, що радіє, коли бачить, як за його прикладом багато різних людей заводять наркоблоги, але я не поділяю цієї думки. Тим більше зараз, коли наркоблогів стало дуже багато. Більшість наркоблогів – осередок вульгарності, дурості, гидоти і відвертого крінжа. Втім, як і більшість людей. Є наркоблоги хороші й цікаві, а є дурні й нудні. Досить складно зараз, не на першій і навіть не на другій хвилі популярності наркоблогів, придумати щось нове, але деяким це вдається».

 

Було б щастя та нещастя допомогло

Сам Макс наркотики вживав з 15 років. Зав’язати, за його словами, було «начебто складно, але іншим буває складніше». Макса підтримували батьки, допомагало і те, що перший місяць після постановки діагнозу він постійно був зайнятий – шукав інформацію про свої захворювання і терапії. А ще завів анонімний telegram-канал, в якому розповідає про життя з позитивним ВІЛ-статусом і ділиться порадами, як не інфікуватися.

«Наркоблогерів багато, ціла тусовочка – а ВІЛ-блогерів дуже мало. А ВІЛ ближче, ніж здається, як той ховрашок, якого не видно, а він є», – ідеться у першому записі каналу.

Макс також додає, що створив блог, тому що відчував відповідальність не тільки за себе, але і за своїх ВІЛ-позитивних друзів.

«Думаю, якби не я, їм було б набагато складніше впоратися з усім цим, психологічно в тому числі, – каже він. – Також я на повному серйозі вважаю себе відповідальним за ізоляцію епідемії гепатиту серед пітерських, а потім і московських наркоблогерів (багато з них знайомі і іноді зустрічаються, – прим. редакції). Якби я тоді не перевірився і не почав дзвонити про це всім підряд, то зараз взагалі все, хто колються, мали б гепатит С».

 

«Не один»

Інший популярний блог у телеграмі про те, «яке наркотики говно», «а наркоман – НЕ прокажена тварюка», веде 30-річний Саша Кінь (Олександр Яскевич). На його канал «Не один» підписано 14 тисяч осіб. З наркотиками відносини у Коня «склалися давно». «Давно» – це приблизно в 13-14 років, пояснює він. У той час він спілкувався з компанією, де всі були трохи старше, а у них було прийнято чимось «************» [упариватися]. «Аптека», трава, токсикоманія – перераховує Саша свій наркотичний досвід того часу. Але «плотненько підсів» він в 23-24, коли влаштувався в IT-компанію з хорошою зарплатою.

«Це називається «рожеві приходи», коли у тебе ще немає ні соціальних, ні фізичних наслідків і тобі так добре. Ти думаєш, які ж всі навколо ідіоти, що не приймають наркотики, – розповідає Саша. – Речовина за речовиною, і я почав повноцінно сидіти. Спочатку це був кокаїн».

Потім Саша Кінь став вживати практично кожен день і незабаром перейшов до мефедрону. Працювати він при цьому не переставав, але організував свою діяльність так, щоб витрачати на справи «20 хвилин в день». Коли в житті не залишилося практично нічого, крім «торчева і роботи», згадує Саша, він задумався, що робить «щось не так», і звернувся за допомогою до психотерапевта. Консультації були присвячені не тільки наркотикам, але вони допомогли йому знизити частоту вживання. Влітку 2019 року Кінь закинув психотерапію і перейшов на режим, який назвав «три через один», тобто три дні вживання і один – відпочинку. Але тієї ж осені повністю перестав вживати наркотики.

Відмова від наркотиків далася йому важко: вживання речовин, каже Саша, було «частиною його ідентичності». Він розповідає, що перші два-три місяці не бачив сенсу в тому, щоб прокидатися вранці, стежити за гігієною, їсти та й в принципі вставати з ліжка. Вперше в житті у нього з’явилися суїцидальні думки.

«Це дуже складно описати словами, – пояснює Саша. – Тобі просто завжди боляче, завжди погано, тобі завжди хочеться, щоб це закінчилося. Ти навіть от не здохнути хочеш, а хочеш, щоб все вимкнулося. Просто вимкніть цей світ, будь ласка».

Весь цей час Сашу підтримувала його дівчина Дар’я, але він відчував потребу розповісти комусь ще про те, що з ним відбувається. Саша зізнається, що йому було страшно відкрито писати про свою проблему. Він переживав, що це вплине на його оточення і про залежність дізнається мати (через тиждень їй дійсно подзвонили його підписники і все розповіли; як вона відреагувала, блогер не знає, тому що у нього «не такі близькі з нею стосунки, насправді»). Цей страх, за його словами, став ще однією причиною появи каналу «Не один».

«Я працюю в сфері, де, якщо робиш свою роботу, тобі нічого не буде. А якщо звільнять, просто знайдеш собі іншу роботу. Але не у всіх ця можливість є. Припустимо, юрист дідька лисого розповість, що у нього є така проблема, – пояснює Саша. – Багатьом страшно звернутися до лікаря, страшно навіть звернутися до психотерапевта або піти на групи «анонімних наркоманів», тому що там їх можуть впізнати. І їм починає здаватися, що вони якісь не такі, гірші за інших. Насправді, чувак, поки ти не зробив нічого поганого іншій людині, ти не гірший за інших. Але навіть якщо зробив – ти просто людина».

Канал «Не один» Саша Кінь називає «особистою психотерапією». Завдяки розповідям про своє життя і залежність йому менше хочеться «брудними ручками виколупувати закладки з кори дерева». Допомагає Коню і спілкування з підписниками.

«Всередині цієї депри, в яку ти сам себе загнав, тобі здається, що тебе ніхто не зрозуміє взагалі. Але це неправда. В рамках цього проекту я побачив дуже велику кількість людей, причому різного віку. Людині може бути як 14 років, так і 45. Були чуваки, які вже в поважному віці підсіли на сучасні наркотики», – говорить він.

Пости з каналу «Не один» нерідко шерять наркоблогери. Саші важко сказати, як він сам до них відноситься. Він пояснює, що розуміє їх бажання ділитися тим, що відбувається в житті – так само як і інтерес людей до наркоблогів. Але йому не подобається, що в них негативні ситуації часто подаються позитивно.

«Коли ти наркоман, в твоєму житті постійно відбувається якийсь ****** [жах]. Ти можеш розповідати друзям: «А-ха-ха-ха, Вася упоролся, і ми, блін, ледве його відкачали» або «Ха-ха-ха, закладку не знайшли, якось бабла заробили, другу теж не знайшли, довелося у мамки гроші ******** [вкрасти]»- ніби як це щось веселе і нормальне. Насправді це ****** [кошмар], – каже Саша. – Психотерапевт мені пояснила, що це називається «сміхом шибеника» – коли ти розповідаєш щось, що ні хріна не весело, в контексті, що це весело. Тому що нічого веселого у тебе, блін, нема».

Сам Саша не думає, що йому вдалося побороти залежність – бажання вжити наркотик у нього є «постійно, завжди».

«Як правило, інші наркоблогери згадують мене в контексті: «Ха-ха, братан, ти нікому не допоможеш. – Говорить він. – Окей. Що я можу сказати? Я собі допомагаю».

 

Просто, на одну проблему більше…

У березні 2019 року в найвідомішому (і багато в чому культовому) telegram-каналі «Мама, я в Сибири» з’явився останній пост, пов’язаний з лінією розповіді. Його авторка – а нею дійсно виявилася дівчина – розповіла, що до створення власного каналу читала наркоблоги у «ВКонтакте» (найвідоміший з них вела героїня матеріалу «Батенька, да вы трансформер» Тео Логос) і Інстаграмі.

«Коли я заводила блог, – каже Одинадцятий, авторка каналу «Мама, я в Сибири», – у мене був такий ідеалістичний образ. Я хотіла розповісти, що я звичайна людина, живу звичайним життям, шукаю роботу і ходжу на неї, що якісь у мене дрібні людські проблеми. Загалом, як в будь-який художній літературі, розкрити проблему маленької людини, обтяженої вживанням наркотиків. Я намагалася сказати, що я не наркоман в першу чергу, а людина. Маленька людина, у якій на одну велику проблему більше, ніж у тебе».

Вибір оповідання від імені чоловіка Одинадцятий пояснює тим, що «стигма навколо жіночого гендеру в цій сфері» не дозволила б зберегти достатньо уваги читача на суті того, про що вона висловлювалася.

«Вся увага зосередилася б на закінченнях в жіночому роді. Хотілося більше нейтральності безпосередньо до своєї особистості і більше уваги до думок і основній ідеї щоденника».

При цьому Одинадцятий прагнула писати так, щоб канал був ближче до художнього твору, ніж до інтернет-блогу. У відповідь на питання, що з опублікованого дійсно відбувалося в її житті, а що – художній вимисел, вона відповідає: «Секрет».

Серед наркоблогеров і близьких до них людей багато версій про те, чому Одинадцятий припинила вести канал, але всі вони далекі від реальності. Сама вона розповідає, що першою причиною стало те, що її наркоблогінг «став приносити початкової ідеї шкоду, а не користь».

«90% блогів, які після мене з’явилися, були з посилом: «Хей, я наркоман! Дивіться на мене – я наркоман!» Навпаки, якась бравада, що я вживаю, що я не людина в першу чергу, а наркоман». Про культ, що сформувався навколо неї, в середовищі наркоблогерів Одинадцятий каже, що, з одного боку, їй радісно, ​​що її думки та «гуманістичні ідеали» стали видимими; з іншого – нерада, що стала видимою сама вона. «Наркоманія – це просто негарне явище», – каже Одинадцятий і пояснює, що ще однією причиною кинути канал став вплив наркотиків на її здоров’я.

Важкі наркотики сильно обмежують когнітивні здібності, розповідає Одинадцятий, і залишається менше інструментів і ресурсів, щоб робити проблему видимої «саме в тому світі, який відповідає принципам гуманізму, а не панівній суспільній парадигмі».

«Я буквально втратила здатність писати в літературному стилі, – каже вона. – Ні синонімів до слів не згадати, ні евфемізмів або епітетів підібрати. Якщо нічого дати читачеві, краще посидіти мовчки, відпочити. Солі необоротно ушкоджують мозок. Якщо раніше я могла в тріп спокійно гуляти по вулиці, то зараз мій тріп найбільше схожий на гострий епізод шизофренії».

Одинадцятий розповідає, що намагається перейти на вживання, що не доставляє «негативних переживань оточуючим», живе в Москві, займається соціальною роботою.

«Це довгий шлях – збирати себе заново, – каже вона. – Коли-небудь я цей досвід теж отрефлексую, але спершу треба відновити когнітивні здібності, пам’ять і словниковий запас. Якщо вийде».

Христина САФОНОВА

, 2021-04-20

Я хочу (с)делать пожертвование(ия)

I want (to do donation

Я хочу зробити пожертвування

Звернутися до нас!
Закрити

Ваше ім'я *

Ваша електрона адреса *

Тема повідомлення

Ваше повідомлення